На Берегівщині провели урок живої історії

Історик, етнограф і зберігач традицій Барнабаш Кейс 22 жовтня в селі Шаланки у рамках презентації ознайомив присутніх із кількасотрічною історією угорських гусарів.

На початку лекції він згадав Ріхарда Барадлаї, героя роману Яноша Гарі «Сини людини з кам’яним серцем», та кількох відомих угорських гусарів. Зокрема графа Ласла Беречені, маршала Франції, який організував французьке гусарство, генерал-лейтенанта Андраша Гадіка, котрий під час Семирічної війни дійшов до Берліна, «найсміливішого гусара» Йожефа Шімоні, що брав участь у наполеонівських війнах, а також Даніеля Мечері, який, одужавши після поранення в голову, повернувся на поле бою. Ішлося й про гусарів Надашді та Яноша Ленкеї. Останній зі своїм батальйоном у 1848 році втік з Галичини в Угорщину через наш край і був зарахований до армії. Його авантюрне повернення з Відня до Угорщини описав у своєму романі письменник Йокаї.

Після цього лектор пригадав історію знаменитої угорської кавалерії. За його словами, король Матяш Гуняді створив гусарський полк проти легкої кінноти турецьких спахій. У той період, і навіть за часів турецького світу, гусари носили довгі кафтани, хутряні головні убори, а в боях використовували щити й обладунки, які захищали тіло та потилицю. Крім легкої шаблі з вигнутим лезом і рукояткою, гусари мали й луки, кинджали, бойові кирки, довгі списи, що підвішувалися на сідлі.

Пізніше отримали вогнепальну зброю, пістолети, стріляючи з яких потрібно було відхиляти голову й заплющувати очі, аби вберегтися від густого порохового диму та іскор. Відтак у другій половині XVII століття щити, кинджали, луки та списи вже не використовувалися.

Під час визвольної боротьби угорського народу під проводом Ракоці гусари йшли в бій з парою пістолетів і карабіном, а також шаблею. Хутряний головний убір пізніше замінив ківер, або чако. А рукояті шаблі були вдосконалені, щоб краще захищати руку.

У часи Угорської революції й визвольної боротьби 1848–1849 років гусари використовували пістолети та карабіни.

На початку визвольної війни існувало 12 імператорських гусарських полків, на той час їхня форма була найяскравішою. Ківер міг бути червоного, синього, сірого або чорного кольору, але крім нього, носили й нижню табірну шапку, козирок якої був блакитним чи зеленим. Щоб захистити гарне кольорове вбрання, одягали довгий плащ із капюшоном, пошитий з тканини, подібної до вощеного полотна, який огортав вершника в дощову погоду.

За часів Австро-Угорської монархії вогнепальна зброя з переднім зарядженням була замінена на пістолети із заднім зарядженням. Замість високих головних уборів носили менші. Оскільки кольорове обмундирування були дуже помітним, під час Першої світової війни гусари отримали мундири сірого кольору.

У контексті Першої світової війни Барнабаш Кейс пригадав історію, пов’язану з гусарським полком. У 1914 році в Галичині в битві під Лімановою 300 угорських піших гусарів захистили один із пагорбів і дали відсіч російській піхоті та козакам, які були в більшості.

Востаннє гусари воювали під час Другої світової війни. Тоді в них була не сіра, а зеленувата форма. Лектор пояснив, що у фільмі «Лейтенант Ракоці», який вийшов у 1953 році, як кавалерію знімали ще справжніх гусарів, а не статистів, тож він порекомендував присутнім переглянути цю стрічку.

Під час презентації зазначалося, що, оскільки на однострої не було кишень, тому гусари зберігали свої особисті речі в сумках. У рядових вони були без прикрас, а в офіцерів – оздоблені шнурами, зокрема зображали ініціали правителя.

На завершення презентації лектор вказав на те, що на першому, другому, третьому й четвертому місцях у гусарів були їхні коні й лише потім ішло все інше. Вони дуже любили своїх коней. Баранбаш Кейс показав також гусарське сідло, на основі якого були створені мексиканські, американські сідла, що виявилися кращими за так звані англійські. Він показав і подвійні вудила, котрі допомагали краще керувати кіньми. Адже хоча вони були дуже розумними, дресированими та кмітливими, усе одно могли налякатися під час бою, а за допомогою подвійного вудила господар мав змогу легко керувати ними простими рухами. Лектор представив також гусарську шпору. Відтак згадав французький елітний парашутний корпус, полк ім. Берчені, нагадав про те, що в Польщі трансильванський князь Іштван Баторі, король Польщі, організував відомий польський гусарський полк, і хоча інші народи також мали відомі кавалерійські загони, угорський гусар – всесвітньо відомий гунґарікум, і сьогодні гусарські традиції зберігаються традиціоналістами.

На уроці живої історії присутні мали можливість приміряти гусарські мундири та головні убори різних віків, оглянути ​​зброю, сідла. На завершення лектору подякувала за презентацію голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття села Шаланки Єва Каланич.

Мігай Лайош/Lajos Mihály/Kárpátalja hetilap