119906
15:20 19.102021

Іван Чендей – співець краси Закарпаття та сценарист культової стрічки «Тіні забутих предків»

Життя 2710

То хто ж такий Іван Чендей і чому закарпатці так поважають його?

Народився майбутній письменник 20 травня 1922 року в селищі міського типу Дубове на Тячівщині. Згодом закінчив Хустську державну реальну гімназію. А першим літературним учителем Івана Чендея був закарпатський фольклор – казки, легенди, коломийки, які він чув від своєї матері, а потім знаходив і читав їх у журналі «Наш рідний край». А ще були різдвяні вертепи з колядками-лицедіями, народні весняні забави, похоронні голосіння, ворожіння й заклинання, верховинські весілля… І все це захоплювало, вражало та збагачувало уяву маленького Іванка.

Уже на кінець Другої світової війни Іван Чендей був учасником літературного збірника хустських гімназистів. Проте головною школою для майбутнього письменника стала праця в обласній газеті «Закарпатська правда», до редакції якої він прийшов у березні 1945 p. Згодом він також закінчує Ужгородський державний університет і Вищі літературні курси в Москві. А потому, паралельно з роботою, розпочалася його творча діяльність.

Так, уже у 1955 p. світ побачила перша збірка оповідань «Чайки летять на Схід». Назву ця книжечка отримала від однойменної новели. Як зазначає відомий український літературознавець Микола Жулинський, саме ця новела показала трагедійну велич самопожертви батька й сина та розкрила незламність народного духу.

Зворушливо й правдиво, духовно сильними й благородними зображує своїх земляків письменник і в інших оповіданнях, нарисах, повістях, зібраних у збірках «Вітер з полонин» (1958), «Ватри не згасають» (1960), «Чорнокнижник» (1961), «Поєдинок» (1962), «Терен цвіте» (1967), «Коли на ранок благословлялось» (1967), «Зелена Верховина» (1975), «Свалявські зустрічі» (1977), «Теплий дощ» (1979), «Казка білого інею» (1979), «Кринична вода» (1980) та ін.

Паралельно, виходять друком романи: у 1965 p. – «Птахи полишають гнізда…», а у 1989 р. – «Скрип колиски». Але це не всі грані таланту видатного закарпатця, адже герой нашого матеріалу писав також і кіносценарії, займався перекладами з угорської мови. Як справжній майстер пера, Іван Михайлович умів будувати цілі життєві долі, переплітати історії персонажів, тонко описувати їхній характер та переживання. У його творах нерозривно звучали історія та сучасність.

У своїх творах митець привертає максимальну увагу до найвищих категорій людської моральності та загострено правдиво зображує буденне життя. Фактично Іван Чендей одним із перших в українській прозі 1960-х років художньо переконливо розкрив внутрішній зміст єдності людини з духовністю свого народу, з його моральними цінностями та орієнтирами.

У його творчості дуже тісно переплітаються надзвичайно важливі соціальні, духовні та моральні координати історії нашого краю. Так, доброї слави по багатьох селах і далеких околицях зажив майстер-тесляр Іван (повість «Іванові журавлі»). Коли поминали його люди, згадували мости, які Іван збудував, хати, які він зводив, дороги, його руками прокладені.

Надзвичайно піднесено описані невтомні материнські руки в повісті «Кринична вода», а у батька – широка, тверда, мозоляста долоня як свідчення порядності й цноти (автобіографічна повість «Луна блакитного овиду»). І саме слова батька великою мірою визначають властиві творчості Івана Чендея морально-етичні принципи характеротворення: «Чесно робити тяжко, але від чесної роботи легко на душі…»

У наступних збірках – «Теплий дощ», «Казка білого інею» – чітко простежується зосередженість письменника на дослідженні соціально-психологічної природи людських характерів, їхніх морально-філософських першооснов.

І незмінними в центрі уваги письменника постають віками витворювані нашими предками духовні цінності. Як розуміти цю духовність? Де, коли, в якій ситуації втрачаються визначальні критерії інтелігентності, елементарна самокритичність, як це сталося з письменником Гаманом (оповідання «Комаха в бурштині»)?

Власне, це оповідання було написано не в традиційній для Івана Чендея манері. Використовуючи елементи іронії та сарказму, впевнено крокуючи від монологу до «відстороненої» констатації подій, Іван Чендей досягає значного ефекту в сатиричному розвінчуванні новітніх форм суспільного маскування.

Проте, напевно, найкращим у творчому доробку Івана Михайловича є сценарій до одного зі знакових кінофільмів ХХ століття «Тіні забутих предків», який він написав разом із геніальним українським режисером Сергієм Параджановим.

До речі, минулорічний Другий літературно-мистецький «Чендей Фест-2020», який проходив онлайн 10-14 вересня в Ужгороді та селищі Дубовому Тячівського району, був присвячений 55-ій річниці першого показу світового шедевра кінорежисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Основою для сценарію та кінофільму стала повість відомого українського письменника Михайла Коцюбинського, яка була написана ним під враженням перебування на Гуцульщині в 1911 році. У творі розповідається про кохання представників двох ворогуючих родів – гуцулів Івана й Марічки, яке трагічно завершується для обох. У повісті також дуже яскраво передано гуцульські побут та життя з елементами фольклору.

Історія українських «Ромео та Джульєтти», як інколи називають історію головних героїв «Тіней…» Іванка та Марічки, надзвичайно глибоко розкривається у процесі перегляду самого фільму. Головні ролі у кінострічці виконали один із символів власне українського кіно – незрівнянний Іван Миколайчук та дружина оператора фільму і в майбутньому видатного режисера Юрія Іллєнка Лариса Кадочникова. До речі, за роль Марічки у фільмі «Тіні забутих предків» 1991 року актриса була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Що цікаво, відомий у всьому світі Гарвардський університет додав цю стрічку до списку обов’язкових для перегляду усім своїм студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. Також цей фільм і сьогодні займає 1-шу позицію в списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Так от, коли писався сценарій фільму «Тіні забутих предків», то режисер Київської кіностудії Сергій Параджанов жив вдома у сім’ї Чендеїв майже цілий місяць. Учив дружину письменника (та на той час упорядника закарпатського фольклору) Марію робити голубці з виноградного листя і навіть спав у робочому кабінеті Івана Михайловича. А після вечері лягав на диван і кілька годин розповідав письменникові про технології написання кіносценаріїв. Під час розмов Сергій Параджанов зачіпав теми, на які подружжя тоді взагалі боялося говорити. І, на жаль, у часи опали прізвище Івана Чендея у титрах до легендарного кінофільму було заборонено писати.

Завершив свій земний шлях видатний закарпатець 29 листопада 2005 року і був похований у м. Ужгород.

Юрій КОПИНЕЦЬ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне