112808
11:35 4.052021

Інтерв’ю з ректором Закарпатського угорського інституту Іштваном Черничком

Життя 1809

Президент Угорщини Янош Адер присвоїв високу державну нагороду – Офіцерський хрест ордена «За заслуги» – мовознавцю, професору, доктору гуманітарних наук, ректору Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштвану Черничку з нагоди національного свята 15 березня, проте через епідемічні обмеження відзнаку йому вручили лише нещодавно.

Ми поговорили з Іштваном Черничком про його життя та діяльність.

– Ваше дитинство минуло в місті Чоп. Разом із молодшим братом, Дюлою, ви ходили в угорську школу…

– Це правда. За родинною легендою, мого батька викликали в садок ще до мого зарахування до школи, бо виховательки вважали, що я дуже добре розмовляю російською, незважаючи на те, що угорець. Батька хотіли переконати записати мене до російської школи. На той час у Чопі був російськомовний дитячий садок, де працювали няні-угорки, але виховательки спілкувалися з нами російською. У місті були дві середні школи: одна з російською, друга з угорською мовою навчання. Після виклику зібралася сімейна рада, де батько нібито навів остаточний аргумент: «Навіщо угорській дитині ходити до російської школи?» Так було прийняте остаточне рішення, а щодо мого брата подібного питання взагалі не виникало. Незважаючи на те, що ми обидва ходили до угорської школи, розмовляємо також російською, українською, а за великої потреби можемо говорити навіть англійською. Тому тепер, озираючись назад, вважаю, що угорська школа не стала для нас невдачею, а, швидше, перевагою. Мої батьки теж закінчили угорську школу й потім успішно розвивалися.

– Чому вирішили вступати на угорську філологію до Ужгородського державного університету?

– Я вчився досить добре. Мене цікавило багато предметів: угорська, історія, географія, любив і російську мову, а російську літературу читав і мовою оригіналу. Зрештою, коли мені довелося обирати, угорська та історія виявилися моїми фаворитами. Ознайомившись із програмою підготовчих курсів, оголошених в університеті, я нарешті прийняв остаточне рішення. Курси з підготовки до вступу на угорську філологію були набагато цікавіші. Вважаю це правильним рішенням, адже потрапив у сферу, де зміг розвиватися.

– Тобто ужгородський виш забезпечив відповідну основу?

– Так. На другому курсі ми мали можливість провчитися семестр у Дебреценському університеті, де відчули, що таке угорська вища освіта. Пізніше провели два тижні в Будапешті в рамках навчальної поїздки. Ми не були обмежені Ужгородом, до нас приїжджали й викладачі з Угорщини. Найдовше за мого часу в нашому виші працював Лайош Балог з Будапештського університету імені Лоранда Етвеша, співробітник Інституту мовознавства Угорської академії наук, йому завдячую багато чим. Він був першим, хто давав мені спеціальну літературу поза парами. Казав: «Це вас точно зацікавить. Прочитайте!» Я навіть не помітив, як він мене «обвив павутиною». Спочатку я взагалі не цікавився мовознавством, хотів займатися літературою. Водночас читав найсучасніші лінгвістичні праці, навчаючись в університеті в невеликому провінційному місті. Це, вочевидь, згодом принесло мені користь. Окрім того, важливо зазначити, що в 1993 році вперше та, наскільки мені відомо, востаннє в Дебрецені організували угорський лінгвістичний літній університет для студентів угорської філології із сусідніх з Угорщиною країн. Запросили молодь з вишів Братислави, Ужгорода, Клужа, Нового Саду. Протягом двох тижнів нам читали лекції провідні угорські мовознавці.

З нами проводили надзвичайно цікаві групові заняття з найсучасніших тенденцій у мовознавстві. Для нас було чимось абсолютно новим працювати в командах. Ми привезли з собою купу спеціальної літератури. Таким чином, повернувшись додому, змогли ознайомитися з результатами нових досліджень та новими підходами, про які, ймовірно, ще не чули навіть студенти угорських вишів. Саме тоді я вирішив, що стану мовознавцем. Разом зі мною там була й Аніко Берегсазі, яка теж обрала лінгвістику. Пізніше так сталося, що ми одружилися. Загалом із 18 студентів, які вчилися там разом з нами, п’ятеро стали кандидатами наук з мовознавства, що, вважаю, досить гарним показником.

– То ви почали свої дослідження з мовознавства, ще будучи студентом?

– У 1993 році під керівництвом Міклоша Контри (Kontra Miklós) розпочалося дослідження на тему «Угорська мова в Карпатському басейні наприкінці ХХ століття». Шукали керівників досліджень у всіх сусідніх країнах. Викладачі Ужгородського університету неохоче долучалися до сучасного соціолінгвістичного дослідження, яке вивчало взаємовплив мови та суспільства. Вони більше займалися діалектами. Міклош Контра знав мене з часу згаданого літнього університету, тож як студента четвертого курсу мене запросили до Будапешта на двотижневе обговорення, пов’язане з дослідженням.

Там я сидів за столом з професорами, імена яких до того бачив лише на університетських підручниках. Зібралися не лише угорці, але й найвідоміші професори з Клужа, Братислави та Нового Саду. Ці знайомства живі й сьогодні, ми підтримуємо дуже гарні стосунки. Саме тоді розпочалася дослідницька програма, результатом якої стало видання серії книжок, великих монографічних праць про стан угорської мови на закордонних територіях. Серед них, зокрема, «Угорська мова в Україні (на Закарпатті) ».

Завдяки цій співпраці було створено дослідницьку мережу Termini, у сусідніх з Угорщиною країнах діють невеликі лінгвістичні майстерні, і ми вже 20 років разом втілюємо в життя дослідницькі програми. Працюємо над однаковими темами на основі однакових критеріїв у кожному регіоні. Це привело до слушних, з міжнародної точки зору, співробітництва та публікацій.

– Після закінчення Ужгородського державного університету ви стали вчителем у Сернянській школі та продовжили навчання в школі докторантів мовознавства Будапештського університету імені Лоранда Етвеша. Чи було очевидним, що ви залишитеся на Закарпатті?

– Вважаю, багато важливих речей у житті людини залежать від випадковості. Я не хотів їхати з дому. Тоді мені навіть не спадало на думку, що я не працюватиму під час навчання в докторантурі. Лекції в Будапешті були в нас чотири рази протягом семестру, щоправда, з ранку до вечора. Тож я мав можливість учителювати. Для мене це був дуже хороший життєвий досвід. Я працював у школі села Серне протягом 1995–1998 років. Водночас у другій половині дня викладав у вечірній середній школі села Батьово.

– Після цього ви з дружиною почали працювати в Берегівському інституті…

– Улітку 1997 року до нас звернулися Ілдико Орос та Калман Шовш. Ми вже були знайомі. Калман навчав мене в університеті. Запросили викладати в інституті, який до того був філією, а з вересня ставав незалежним вищим навчальним закладом, а також скласти завдання для вступних іспитів з угорської. Ось так усе починалося, відтак залишився. Тоді потрібно було закласти основи нині вже відомого інституту, розробити програму навчання. Мав можливість узяти участь у захоплюючому процесі. У грудні 2000 року, зі зміною структури управління, став заступником директора з питань освіти. Обіймав цю посаду 14 років, до вересня 2014-го.

– А ректором стали в травні 2020-го…

– Спочатку я був в. о. ректора, а на посаду мене обрали 27 жовтня.

– Яка ваша думка про роль і майбутнє Закарпатського угорського інституту?

– Це дещо дивна установа. Називається інститутом, але випускаємо ми не лише бакалаврів, але й магістрів, а це означає, що проводимо навчання на найвищому університетському рівні. З іншого боку, при інституті функціонує фаховий коледж, який забезпечує професійне навчання. В інституті є й такі навчальні центри, де можна вивчати професії. Освітній центр ім. Каталін Франгепан, створений інститутом, заснував також дитячі садочки. Дещо перебільшуючи, але можна сказати, що сьогодні ми навчаємо від дитячого садка до магістратури. Це пов’язано з тим, що українська держава впродовж кількох останніх років обмежує угорську освітню структуру на Закарпатті. Результатом політичної боротьби угорців, захисту інтересів є те, що приватні навчальні заклади були виключені з переліку, на який поширюється українізація. Ми переконані, що повинні зберегти для наступних поколінь можливість навчатися рідною мовою. Адже ця можливість досі надавалася закарпатцям при всіх політичних системах. Водночас інститут на сьогодні став серйозним угорським науковим центром Закарпаття. Нещодавно ми підрахували, що 33 наші випускники здобули вчений ступінь. 21 із них повернувся до нас працювати. Інститут генерує багато позитивних речей на Закарпатті, зокрема в Берегові, забезпечує кар’єрне зростання, до того ж ми є найбільшим платником податків у Берегівській ОТГ. Вдумайтеся лише, в нашому інституті навчаються близько тисячі студентів та працюють 168 викладачів.

– Чи загрожують нинішні реформи освітньої політики в Україні існуванню коледжу?

– Якщо відповісти одним словом, то так. Ми постійно працюємо над дотриманням усіх вимог українського законодавства, щоб наше навчання було відповідно акредитоване, щоб відповідало вимогам забезпечення якості освіти. Водночас закон про вищу освіту був адаптований до мовного закону у 2019 році, і ці законодавчі процеси можуть становити загрозу для майбутнього закладу.

– Щодо викладання державної мови вже вдалося досягнути певних успіхів у боротьбі з Міністерством освіти України, адже для випускників шкіл з мовами національних меншин установлено інший поріг з державної підсумкової атестації у формі ЗНО з української мови. Чи можна це трактувати як позитивні знаки?

– Під час вивчення зарубіжних практик ми знайшли методи, які були б ідеальними для ефективного викладання української мови в угорських школах. Поки що маємо лише незначні результати, але вони справді є. Здається, завдяки повільній, упертій, наполегливій ​​роботі ми можемо чогось досягти, але це вимагає неймовірного терпіння та багато часу. Деколи з’являються можливості, і ми повинні їх використовувати.

– На знак визнання вашої наукової та громадської діяльності нещодавно ви отримали високу угорську державну нагороду. Що вона означає для вас?

– У березні, коли я дізнався про таку високу нагороду, то був дуже здивований. Для мене честь, що на мою роботу, яку я виконую щодня, звертають увагу. Тепер, коли минув уже певний час, вважаю, що це не лише моя відзнака. Це визнання команди, котра працює зі мною заради інституту та угорської системи освіти в області. Це відгук, який надає сили, новий поштовх, який означає, що варто йти вперед та лупати ту стіну. Рано чи пізно, але ж нам має вдатися подолати проблеми.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Новини
Мукачівський військовий госпіталь отримав медичне обладнання
21:20
Допомога людям з особливими потребами – у фокусі уваги керівництва області та міжнародних партнерів
20:45
Державний секретар МОН відвідав «Спільно Кемп» в Ужгороді
20:03
Зовнішня торгівля товарами у І півріччі 2022 року
19:55
Укрпошта та Пошта Польщі підписали меморандум про партнерство
19:19
В Ужгороді відбулася нарада щодо підготовки закладів освіти Закарпаття до нового навчального року в умовах воєнного стану. Фото
18:31
Послугами Закарпатської служби зайнятості з початку дії воєнного стану скористалися більше 14 тисяч громадян
16:31
На Хустщині суд за позовом прокуратури зобов’язав держпідприємство відшкодувати завдані незаконними рубками збитки
16:15
Юні ужгородські ватерполісти повернулися додому після тривалого закордонного збору
15:57
Відбувся розгляд техпаспортів вивісок у центрі Ужгорода
15:36
Всі новини
Головне