Попри міжнародний скандал на Закарпатті запрацює перший хоспіс

В Україні невиліковно хворі часто залишаються сам на сам із своїми проблемами. За оцінками експертів, які наводить ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», потреба в паліативній допомозі в нашій країні задоволена лише на 15%. Насамперед ідеться про приборкання важкого болю, іноді такого, який людина фізично й психологічно витримати тривалий час просто не може.

Паліативна й хоспісна медицина – це професійна медична та психологічна допомога пацієнтам із важкими невиліковними хворобами й обмеженою тривалістю життя. До таких пацієнтів належать люди похилого віку та особи з онкологією, СНІДом, туберкульозом, серцево- та церебросудинними захворюваннями, хворобою Альцгеймера тощо. Хоспісна допомога надається або вдома у хворого, або стаціонарно в медичних закладах.

У нас цей напрям медицини слаборозвинений. Нині в Україні функціонує буквально декілька хоспісів, найбільші з яких знаходяться в Івано-Франківську, Харкові, Львові. Також у деяких регіонах при онкологічних диспансерах відкриті відділення паліативної допомоги, де є ліжка для паліативних хворих.

Після довгих років будівництва та масштабного фінансового скандалу на Закарпатті таки відкрили довгоочікуваний хоспіс, аналогів якому немає в Україні.

Хоспіс європейського типу

… На околицях Виноградова увагу привертає простора будівля. Колись це була військова частина. Нині тут хоспіс. Хоча місцеві до кінця не розуміють, що це за медичний заклад. У холі нас зустрічає  директор Агенції місцевого розвитку Виноградівщини Артур Шерегі. Саме на його долю випало добудовувати цей об’єкт. Довгими лікарняними коридорами йдемо до кабінету директора. Утім поки що хоспіс порожній. Ні медичного персоналу, ні власне самих пацієнтів тут немає. Хоча все для цього готове.

«Ми не можемо додати днів до життя, але можемо додати життя до днів, – пояснює філософію паліативної допомоги Артур Шерегі. –  Це означає, по-перше, захистити від фізичного болю. Але також дати людині змогу прожити той час, що їй лишився, достойно і спокійно. Для цього в хоспісі є все необхідне».

Офіційне відкриття було в січні. Наразі йдеться про передачу будівлі, а також набір персоналу. Об’єкт перебуває на балансі Місцевого розвитку Виноградівщини, утім у подальшому його планують об’єднати з місцевим будинком пристарілих. На утримання хоспісу кошти виділятиме область.

«Сподіваюся, уже найближчим часом заклад запрацює повноцінно, –  розповідає Артур Шерегі. –  Він унікальний. Такого рівня хоспісів в Україні немає. Більше того, він значно кращий, ніж більшість подібних закладів у Східній Європі, і дійсно зроблений за всіма нормами. Обладнання, яке закуплялося для хоспісу, теж преміум класу».

Палати для важкохворих пацієнтів оснащені всім необхідним. Тут є ліжка з дистанційним управлінням, протипролежневі матраци з компресорами, кисневі концентратори, ванна кімната, крісла-каталки та надсучасне медичне обладнання. Також у хоспісі обладнано шість гостьових кімнат для родичів важкохворих, харчоблок та пральню з автоматичними установками для дезінфекції. Залишилося набрати професійний та сильний духом медперсонал.

Розрахований хоспіс на 25 місць. Утім реальна потреба на Закарпатті – 1200 ліжок. Перебування в хоспісі буде абсолютно безкоштовне. Це одна з умов грантового проекту. Ідеться і про перебування, і ліки, і харчування.

«Єврокомісар у будь-який час протягом семи років може навідатися сюди без попередження й перевірити, чи виконуються умови договору, –  зазначає Артур Шерегі. –  Якщо ж він виявиться незадоволеним, то йтиметься про повне повернення суми гранту. Перебуватимуть тут важко хворі пацієнти з усього Закарпаття. Хто ж потрапить сюди, вирішуватимуть директор хоспісу та головний лікар».

Не було би скандалу, не було б хоспісу

Будівництво хоспісу відбулося в рамках проекту «Польща – Білорусь – Україна». Коштувало це близько 20 мільйонів гривень. 750 тисяч євро грантового проекту, а також кошти, виділені з районного й обласного бюджетів.

Артур Шерегі розповідає, що саме завдяки загальній увазі до об’єкта таки вдалося його врятувати. Будівництво першого на Закарпатті хоспісу розпочалось у 2013 році. Проект мали здати в експлуатацію за 18 місяців. Після кількох перенесених термінів повинні були добудувати його до 25 грудня 2015 року. Утім хоспіс так і не завершили в строк. Більше того, комісія райради виявила, що в процесі будівництва мали місце фінансові махінації. Нині цими фактами займаються правоохоронці.

«Станом на 30 грудня 2015 року хоспіс був готовий на 65%. Хоча попередній директор Агенції запевняв, що все завершать до 31 грудня, там було ще дуже багато роботи. За цей час замовник тричі змінював проект і проводив добудову мансардного поверху. Такі дії не могли не позначитися на подорожчанні будівництва та його строках. Утім гроші з Європи справно надходили. Цілком зрозуміло, що безліч коштів просто розікрали», – розповів Артур Шерегі.

А вже колишній голова фонду Агенції місцевого розвитку Виноградівщини Володимир Шевчук усі звинувачення на свою адресу відкидає. Більше того, чоловік наголошує, що встиг би закінчити проект вчасно, тобто до 31 грудня 2015 року. За словами Володимира Шевчука, у кінці грудня хоспіс був готовий на 80–85%, окрім зовнішніх комунікацій та мансарди.

«У зв’язку із форс-мажорними подіями в Україні (Революція Гідності, війна, шалена інфляція) проектно-кошторисна документація потребувала  коригування, і за погодженням з Міністерством розвитку та інфраструктури Польщі термін закінчення програми двічі переносився, зокрема вдруге – на кінець 2015 року. Своєчасно завершити будівництво хоспісного закладу не вдалося через те, що депутати районної ради буквально перед здачею об’єкта не продовжили контракт та звільнили мене з роботи», – повідомив екс-голова Агенції місцевого розвитку Виноградівщини. У таких діях депутатів Володимир Шевчук вбачає політичний підтекст.

Утім попри майже міжнародний скандал і трохи не завалений проект хоспіс таки вдалося добудувати. А ось хто правий, а хто винен і куди ділися кошти, нехай розбираються компетентні органи.

Найголовніше, що хоспіс відкрили й незабаром він почне повноцінно працювати. Бо для багатьох хворих людей це буде єдине місце, де можна забути про біль і жити далі, незважаючи ні на що.

Христина БІКЛЯН