Переселенка з Донецька зробила майже з нуля художню гімнастику елітним видом спорту Перечина

Любов Козуб народилася і виросла в Донецьку. Десять років тому переїхала до Перечина, де майже з нуля зробила художню гімнастику елітним видом спорту міста.

Її вихованки беруть участь у різних культурних заходах громади, виступають на всеукраїнських та міжнародних аренах, здобувають перемоги та роблять значний вклад у розвиток такого красивого виду спорту, примножують спортивну славу міста. Працює тренером-викладачем Перечинської та Великоберезнянської ДЮСШ, очолює спортивний клуб «Дивосвіт Закарпаття», проводить заняття з фітнесу із жінками різного віку. Майстер спорту України, суддя національної категорії. У 2023 році отримала Подяку Закарпатської ОВА за вагомий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, високий професіоналізм.

Кореспондентка «Карпатського об’єктива» зустрілася із пані Любов’ю. Обговорили декілька тем та життєвих ситуацій: про адаптацію російськомовної людини зі Сходу України в багатонаціональному Закарпатті; з якими труднощами довелося стикатися на новому місці проживання та роботи; про успіхи своїх вихованок та як досягти результату; чому не всі бажаючі дівчата можуть займатися художньою гімнастикою.

Любов Козуб народилася 13 грудня 1985 року в м.Донецьк. Художньою гімнастикою почала займатися пізно – у дев’ятирічному віці. Зазвичай дівчата розпочинають з 5-6 років. Спочатку займалася в одного тренера, потім у другого. Була наполегливою, цілеспрямованою. У 15-річному віці виконала норматив майстра спорту з художньої гімнастики України. До цього півроку тренувалася у збірній України в Києві. У 16-річному віці завершила спортивну кар’єру. За рік розпочала тренерську діяльність у ДЮСШ. Закінчила спортивний технікум, потім поступила в університет на заочну форму навчання. Коли навчалася на третьому курсі, почалась російсько-українська війна на Сході України.

– Любове В’ячеславівно, коли і чому переїхали до Перечина?

– У 2012 році в Донецьку проходили змагання з футболу для дітей-сиріт з усієї України.На той час я підробляла у тій сфері аніматором. Познайомилася із Миколою Козубом з Перечина, який приїхав зі своїми вихованцями на змагання. Почали спілкуватися.Коли у 2014 році почалася війна, Микола запропонував переїхати до нього і покликав заміж. У Перечині продовжила тренерську діяльність: відкрила спортивний клуб «Дивосвіт Закарпаття». Згодом поступила на третій курс факультету фізичного виховання УжНУ. Четвертий рік працюю тренером-викладачем Перечинської ДЮСШ та третій – Великоберезнянської. Маю ІІ категорію.

Мої вихованці клубу були добре підготовлені, виступали на чемпіонатах області, їздили на різні змагання, які проводилися у різних містах України та за кордоном, зокрема, в Угорщині, Словаччині, Румунії, Болгарії. Коли я прийшла працювати в ДЮСШ, у мене були свої діти, групи і ми продовжили працювати на результат. Протягом 10 днів проводили збори, готувались до наступного сезону.

– Знаю, що Ваша вихованка Анна Кузнєцова досягла хороших результатів. Розкажіть про неї, а також про успіхи інших гімнасток.

– Аня прийшла до мене у першому наборі. Мама привела її у 5-річному віці. Тож ми уже разом 10 років. Одразу було видно, що дівчинка з шикарними даними. Батьки вкладали в неї кошти, ми їздили на змагання, поверталися з перемогами, нагородами. Це спонукало до підкорення нових спортивних вершин.

Я почала рости, показувати кращі результати. У мене є команда з п’яти дівчат 2009 року народження. Вони є кандидатами у майстри спорту, чемпіонами області. Назву їх: Анна Кузнєцова, Катерина Кучак, Анжеліка Лабанич, Ольга Гайданка, Анастасія Бучок. Мої красуні стали призерами гімназіади України. У 2020 році були четверті, а у 23-му – п’яті. Потім Аня увійшла до фіналу Чемпіонату України серед школярів. У 2023 році посіла 8 місце на ЧУ серед школярів і потрапила до топу 25 гімнасток України. Це круто.

У 2023 році Катерина Тимочко з Ужгорода стала бронзовим призером універсіади України. Я тренувала її 8 років, тепер вона займається із малими перечинками.

– Художня гімнастика – олімпійський вид спорту. Що треба зробити Вам та вашим вихованкам, щоб потрапити на олімпіаду?

– Для цього треба умови, насамперед, великі спортзали з високими стелями. Ми їх не маємо. Порядок такий: твоя гімнастка має потрапити до складу збірної України. Потім у її складі може йти на олімпіаду чи на Чемпіонати світу. Працюємо над тим, щоб потрапити на такі високі ранги спортивних змагань.

– Ви – суворий тренер?

– Так, дуже строга і вимоглива. Але можу і обійняти, і похвалити, і пожаліти. Дівчата мають і відпочивати, бо організм має відновлюватися після тренувань. Коли ми готувалися до ЧУ, то дівчата з Березного ночували в мене вдома, снідали. Перше тренування було о восьмій ранку, друге – о восьмій вечора, яке тривало до десятої.

– Художня гімнастика – це краса і грація. Це шикарний вид спорту, але водночас він дуже дорогий. Може дитина мати і дані, і бажання, але батьки будуть неспроможні оплачувати цей вид спорту. Які фінансові витрати йдуть на одну дитину в місяць, рік?

– Не всі діти однакові. Хтось ходить для себе, хтось задля результату. Але зазначу, що більшість, навіть якщо приходить для себе, хочуть результат.

Гімнастика – такий вид спорту, що треба мати багато різних даних. Наприклад, бути худою, мати розтяжку, високою, довгоногою, гнучкою. Дотримуватися дієти, не їсти багато солодкого, мучного. Бути серйозною, відповідальною, цілеспрямованою.

Старт – 5 тис. грн. Для занять треба придбати форму, це тисяча грн. А треба мати бодай дві. Для маленьких дітей батьки купують прості предмети для тренування, вони недорогі. Це скакалка, обруч, м’яч, булава, стрічка. Кожна має своє і приходить з ним на тренування.

Якщо через два роки занять я бачу, що дівчинка хоче досягти успіхів, прагне стати спортсменкою, тоді батьки купують професійні предмети. А ціни на них ого-го. М’яч коштує 3,5-4 тис. грн. булава – 2,5 тис., скакалка – 1,5 тис., обруч – тисяча, стрічка – 2. Вони займаються в чешках. Одна пара служить місяць, вони швидко протираються. Коштують 300 грн.

Купальник для виступів коштує від 200 євро. Дорослі повинні мати бодай два. Крім цього, у нас є групові виступи, на яких гімнастки мають бути в однакових купальниках.

Кожне змагання – стартовий внесок. Він 1-1,5 тис. грн. Їде дитина на змагання, батьки сплачують внесок, купують квитки, забезпечують проїзд, оплачують проживання, харчування. У нас не буває безкоштовних змагань. Треба оплатити оренду зали, подарунки, суддям забезпечити харчування і так далі.

Був такий випадок. Ми їхали на чемпіонат України серед школярів до Вінниці. То були групові вправи. Витрати на поїздку складали 5 тис. грн. Батьки однієї дівчинки не могли оплатити. Я звернулася до одного народного депутата, і він оплатив їй поїздку, а іншим дітям закрили проживання.

Два роки тому їздили на змагання до Болгарії, то на одну дитину поїздка коштувала 300 євро. Знову ж таки, їдуть ті діти, у батьків яких є гроші. Чим більше гімнастка виступає, тим більше вона виростає як спортсмен.

– На фітнес багато ходить перечинок?

– У групі 12 дівчат та жінок різного віку. Найстаршій – 46. Вони знають: чим більше людина рухається, тим краще почувається. Є і чудові результати: одна схудла на 8 кг, а в однієї з’явилися кубики на животі.

– Ви прожили 28 років у великому індустріальному місті, у російськомовному середовищі. Як адаптувалися у невеликому Перечині?

– Відверто кажучи, мені було дуже важко. Спочатку я ходила з блокнотом, записувала слова і переклад. Не розуміла, що говорять діти. Тепер все чудово розумію, розмовляю і по-українськи, і по-закарпатськи.

Важко було з роботою – довелося розпочинати все з нуля. Заняття проводила у різних приміщеннях. Але я завжди ставила цілі й досягала їх. Це девіз мого життя.

Тетяна ГРИЦИЩУК