Перші закарпатські заробітчани потрапили в «американський плавильний котел»

Один пенсільванський журналіст ХІХ ст., який досліджував життя та проблеми закарпатських заробітчан у США, так представив дилему цих майбутніх американських громадян: «Їхня рідна мова далека від нашої, неписьменність велика (40%), економічна ефективність втрачена, їхнє релігійне й моральне виховання не для американського стандарту. Отже, прірва між цими іммігрантами й нашими людьми велика, процес асиміляції важкий, і завдання зміни старого на нове сповнене небезпеки».

Американський «плавильний котел»

Хоча закарпатські іммігранти в США дійсно знайшли добре оплачувану роботу й отримали нове життя в демократичному, вільному суспільстві, уже дуже скоро вони зазнали бід, які неминуче супроводжували прибуття в чужу країну – зовсім інше культурне середовище.

США належать до західних держав, де асиміляційні процеси «плавильного котла» завжди відбувалися найбільш інтенсивно. Утім спочатку асиміляція закарпатських емігрантів в американське суспільство проходила трохи повільніше, ніж деяких інших етнічних груп: німецьких, шотландських та ірландських, які прибули в США раніше. Незнання англійської, професійні навички та відсутність досвіду міського життя значно обмежували їхні можливості.

Окрім того, тимчасовий характер перебування перших закарпатських заробітчан у Сполучених Штатах безпосередньо відобразився на їхньому ставленні до американського суспільства: вони не вивчали англійської мови, мало контактували з місцевими мешканцями, нехтували американським громадянством. Мало хто цікавився політикою країни. Натомість вся політична активність закарпатців у США була цілком і повністю пов’язана зі своєю церквою.

Водночас для тих, хто бажав зберегти національне обличчя, існували певні труднощі. Розселяючись з економічних міркувань у містах, вони вже не могли дотримуватися традицій своєї здебільшого сільської культури. Система освіти в США, як і в інших західних країнах, була спрямована на асиміляцію іммігрантів. Це певною мірою пов’язано з тим, що досить численні, порівняно з іншими країнами заходу, українці становлять лише одну відносно незначну етнічну групу з тих багатьох, що проживають у Сполучених Штатах. За кількістю вони посідають 21-ше місце в країні та 9-те – у середньо-атлантичних штатах, осередку українства.

Власний шлях до «американської мрії»

Деякі сучасні дослідники повідомляють, що вихідці зі Східної та Центральної Європи не дотримувалися стандартного американського набору культурних цінностей, які мали на меті індивідуальний успіх завдяки формальній освіті та професійному просуванню. На початку ХХ ст. через упередження і стереотипи часу як з боку «американців», так і нових емігрантських груп у США ці шляхи успіху не були реально доступними закарпатським переселенцям. Частково через етнічну традицію, частково з необхідності вони забезпечували економічну життєздатність через колективні сімейні зусилля, хорошу репутацію і статус у межах власного етнічного суспільства. Для закарпатців так само, як для всіх українців в Америці, найголовнішими цінностями в житті були родина, дім і повага земляків.

Щоб користуватися хорошою репутацією, сім’ї повинні були відповідати кільком узгодженим критеріям. Мужчина – чоловік і батько – та жінка – дружина і мати – мали важко працювати, щоб підтримувати матеріальне зростання. Жінки, крім того, повинні були виявляти бережливість. Готовність до роботи, ощадливість і стриманість вважалися в селянсько-іммігрантській культурі українців високими цінностями. Отже, життєві цілі наших емігрантів передусім зосередилися на сімейному благополуччі та участі в житті свого етносу, щоб заслужити повагу в його середовищі.

Між 1900 і 1914 роками більшість закарпатських заробітчан залишалися там, де й починали: працювали чорноробами і винаймали житло. Проте колективними сімейними зусиллями та цілеспрямованим використанням етнічних мереж у своїх економічних маневрах вони вперто відкладали гроші й намагалися накопичити певний капітал, який використовували або інвестували згідно з потребами сім’ї та домашнього господарства.

Незважаючи на нестерпні невдачі та затримки в процесі заощадження, що траплялися через періодичне безробіття, несподівані хвороби та нещасні випадки на виробництві, селяни-іммігранти вперше в житті мали перспективу виробництва надлишку матеріальних цінностей. Численні закарпатці, які на батьківщині звикли до прожиткової дієти, що включала капусту, хліб, картоплю й локшину, отримали можливість порівняти її із кількістю та якістю їжі на своїх столах в Америці. Досягнення емігрантів були помітні також в одязі, який могли собі дозволити носити й показувати на фотографіях, відправлених на Батьківщину. Деякі з них жертвували частину нововідкритих прибутків на церкву, допомагали будувати нові храми чи парохіальні школи у Новому Світі, ремонтували й покращували вже існуючі. І навіть незважаючи на те, що перші українські іммігранти були переважно неписьменними й не володіли англійською, вже на початку свого перебування в США вони почали створюватися читальні кімнати, клуби, бібліотеки. Тут у вечірній час вчилися читати й писати рідною та англійською мовами.

Законослухняні та економічно самостійні

Уже на початку ХХ ст. закарпатські заробітчани фактично являли собою економічно самостійний та законослухняний прошарок населення. Серед них значно меншою, ніж серед інших груп іммігрантів, була кількість людей, що потребували фінансової підтримки від держави (0,04%), і правопорушників (0,92%). Водночас 4% ірландських, 1,8% німецьких та 1% польських іммігрантів були кримінальними злочинцями.

Сильне прагнення володіти будинком так само, як і бажання мати стабільну роботу й певні матеріальні цінності, стали комбінацією двох мотивів відразу, тобто безпеки й досягнень. У той же час їхній світогляд містив чіткий другорядний шар потенційного фаталізму, частково набутого на батьківщині від селянської філософії життя й частково породженого щоденною реальністю існування як американських індустріальних робітників – жителів переважно металургійних та шахтарських міст, де хвороби, поранення, смерть і фінансове лихо були щоденно можливі й навіть вірогідні.

Та незважаючи на всі труднощі, закарпатці ніколи не відмовлялися від боротьби. Замість того, коли наставали важкі часи, вони трималися стійкіше і продовжували наполегливо просуватися власним унікальним шляхом до своєї «американської мрії». А через неможливість повернутися на Батьківщину після початку І Світової війни майже всі українські іммігранти почали сприймати США як місце постійного проживання.

Руслан ФАТУЛА