У церкві Перечина відзначили Вхід Господній у Єрусалим та освятили вербу

13 квітня східна та західна церква відзначила Вхід Господній у Єрусалим. На святкове богослужіння цієї неділі до греко-католицького храму святого Миколя Чудотворця у Перечині прийшло багато вірян – дорослих і дітей. Всі святково одягнуті, принесли із собою гілки верби, оздобивши різнокольоровими стрічками, гілочками самшиту. Хтось наламав ще у березні сірі мицьки, а хтось напередодні вже зелені. Три вербові букети, оздоблені білими та золотими метеликами, квітками, намистинками, білою атласною стрічкою, які лежали на церковній лавці, привернули мою увагу. Такі парадні та оригінальні я ще не бачила. Пані Маргарита розповіла, що вербові букети купила її дочка у Словаччині.

Вхід Господній у Єрусалим – велике християнське свято в останню неділю перед Великоднем. Його виникненню послужила біблійна історія урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалиму на ослі з Віфагії перед своїми стражданнями і розп’яттям. Народ зустрічав Його як Месію: стелив одежі, кидав пальмове гілля і вигукував «Осанна Синові Давидовому!». Слово «осанна» перекладається з івриту як «спаси, ми молимо». Це моління про допомогу, впевненість у допомозі (порятунок), вигук, що виражає радість про порятунок. Осанна – це хвала, але одночасно це смиренна, коліноприклонна молитва.

Донині збереглася в Єрусалимі Пальмова вулиця названа на честь даної події. Це велике свято у християнському році належить до числа дванадесятих. Значення свята Входу Господнього в Єрусалим – визнання Ісуса Месією, також це нагадування, що шлях до слави – це шлях через терпіння і хрест. Це свято вчить нас вірності Богу не лише в час радості, але й у випробуваннях.

В’їзд Ісуса Христа в Єрусалим описаний у всіх чотирьох Євангеліях. У Біблії описано як народ зустрічає Ісуса Христа як царя і кидає йому під ноги пальмові листки. У середньоморському регіоні пальми вважались знаком життя і перемоги, а в Ізраїлі – символом незалежності та перемог ізраїльського царя. Ослиця (осел) є символом скромності царя і його ненасильницької влади.

Недільна Літургія завершилася молитвою за припинення війни в Україні та духовним гімном українців «Боже великий, єдиний». Жертводавцям заспівали «Многая літ». Сповідальники прийняли святе причастя. Всі присутні, отримавши благословення, вийшли на подвір’я церкви, де відбулося освячення вербових гілок.

Чому ми святимо вербу? У нас замість пальм, які росли в Єрусалимі, використовують вербу – першу рослину, що розпускається навесні. Вона символізує оновлення, життя і перемогу.

Вербна неділя (на Закарпатті також кажуть Квітна, Цвітна) – народне слов’янське свято, що злилося з християнським святом в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим. Неодмінним атрибутом свята є освячені гілочки верби та жартівливе побиття ними. Легко ударяючи один одного, люди кажуть: «Не я б’ю – верба б’є. За тиждень – Великдень!».

Звичай святити вербу відомий принаймні з XI ст. і згадується вже в «Ізборнику» 1073 року, а також Данилом Паломником.

Свячена верба вшановується українцями і з нею пов’язано такі табу, як заборона топтати свячену вербу. Тому навіть найдрібніше гілля, що лишилося після освячення, спалювали. Свяченій вербі приписується магічна сила. Нею, за звичаєм, виганяли худобу на пасовище для захисту худоби від нечистої сили. Під час граду свячену вербу викидали надвір, щоб припинити негоду.

Освячені гілочки зазвичай зберігають вдома біля ікон протягом року як символ захисту від усіх лих і ні в якому разі не викидають у смітник. Торішню вербу можна спалити у чистому місці або закопати у землю.

Вважається, що верба – це символ живучості, самозбереження, оскільки гілочки верби легко пускають коріння, якщо їх лише ввіткнути в вологу землю.

За сучасними неоязичницькими поясненнями, верба символізує Світове дерево, або конкретно його верхівку. Назва верби виводиться зі слова «вер», з якими пов’язується значення верху. Звідси також «верх», «вершина», «вершити», «верхів’я», «верхній», «зверхник», «верховода», «верховина» тощо. Верба через це фігурує і в інших святах: Купала, Різдва та самого Великодня. Про вербу згадується у дохристиянських веснянках-гаївках, як-от «Вербова дощечка».

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора