Наталія Пилип шиє іграшки із залишків тканини

Клаптикове шиття, або ж печворк, дедалі частіше повертається в наше повсякдення не як забутий вид рукоділля, а як сучасне мистецтво зі змістом. Із клаптиків тканини, які для когось стали б сміттям, народжуються теплі, безпечні та унікальні речі. Саме таку філософію сповідує закарпатка Наталія Пилип – майстриня, для якої шиття є не просто роботою, а способом дарувати радість.

Захопилася іграшками закарпатка після народження онучки. Шити вміла давно, робила це професійно, тож несподівано для себе три роки тому почала створювати дитячі забавки не лише для маленької Софії, але й інших дітей.

Що ж стало головним мотиватором для майстрині? Чому частину іграшок вона дарує іншим? Чому свої вироби вважає безпечними для малечі? Про це та інше хустянка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Іграшки, що народилися з любові

Шити Наталія Пилип уміла з юних років. Спочатку її вчила мати, а потім здобула відповідну освіту. За плечима майстрині роки професійної роботи з тканиною, точні викрійки, замовлення та дедлайни. Однак і подумати не могла, що одного дня її руки почнуть створювати не одяг, а іграшки.

«Тривалий час я шила речі на замовлення. Спочатку працювала в майстерні, а потім через сімейні обставини (занедужав молодший син) звільнилася і робила це вдома. Мені завжди подобалося те, чим я займалася. Моя праця давала можливість заробити на хліб і до хліба. Трудитися, щоправда, доводилося багато, було чимало постійних клієнток. Тепер шию щось іншим рідко. У людей практично відпала потреба в цьому, бо є секонд-хенди, дешевий китайський товар на ринках. Тому печемо разом з донькою торти на замовлення. Чоловік столярить, а зять має невеликий бізнес. Оскільки професійні замовлення майже відпали, останнім часом я шила здебільшого для нас, членів родини. Звичайно, з попередніх років у мене залишилося дуже багато такого, що інші назвали б відходами і використали, як ганчірки. Тож я у вільний час почала з них шити різні цікавинки для дому: покривала, серветки, штори», – розповіла майстриня «Карпатському об’єктиву».

Переломним для хустянки моментом стало народження онучки. Саме тоді, три роки тому, майстриня вирішила, що в дитини мають бути такі іграшки, яких немає більше ніде і ні в кого. Тож сіла за машинку сповнена щирого бажання зробити щось особливе для дівчинки.

«Хотілося, щоб у Софійки були унікальні забавки і щоб вона отримала те, чого через мою вічну заклопотаність колись не мала Надія. Ми будували тоді будинок, і дітям іграшок я купувала небагато, бо не було з чого. Пошити ж просто не приходило в голову, – поділилася Наталія. – А от на онучку хотілося спрямувати одразу всю нереалізовану любов і турботу. Тож почала шукати в інтернеті різні викрійки й експериментувати. Її іграшки мали бути теплими, м’якими, безпечними і з душею».

Перші ведмедики, зайчики та ляльки шилися з того, що було під рукою: залишків тканини, які роками зберігалися в шафах. Саме тоді майстриня дала волю фантазії. Шила в техніці печворк, яка дозволяє поєднувати різні фактури, кольори та візерунки в одному виробі. Кожен клаптик мав свою історію, і разом з донькою вони створювали нову дитячу казку.

«Генератором ідей у мене завжди є Надя. Вона вміє придумати щось особливе, але не може відтворити це на практиці. Тож укупі в нас виходить дуже гармонійне поєднання талантів. Буває, що й сперечаємося, але таким чином, як відомо, народжується істина… а також з’являються на світ найкращі вироби», – розмірковує умілиця.

Згодом іграшки маленької Софійки почали помічати рідні, знайомі, сусіди. Хтось просив пошити на подарунок, хтось – для своїх дітей. Так домашнє захоплення поступово переросло в справу, яка наповнила життя новим змістом.

Важливою для Наталії стала і практична сторона клаптикового шиття. Умілиця переконана: печворк – це не лише про красу, а й відповідальне ставлення до речей. У час, коли світ потерпає від надмірного споживання, можливість дати тканині друге життя є особливо цінною.

Безпечні іграшки з характером і добрим серцем

Сьогодні іграшки Наталії Пилип легко впізнати: вони яскраві, прості за формою, однак дуже виразні. Кожна має власний характер – трохи наївний, добрий і затишний. Майстриня зізнається: вона ніколи не шиє поспіхом і не повторює іграшки точнісінько однаковими.

«Навіть якщо викрійка та сама, результат завжди буде інший, – каже жінка. – Бо інша тканина, інший настрій, інша думка в голові. Та й ідей завжди багато. Того ж, скажімо, котика можна зобразити різним: лінивим, спокійним, грайливим або трішки впертим чи хитрим, лагідним чи вередливим. Переважно шию тваринок, бо дуже їх люблю і в реальному житті. Удома в нас три кішечки та дві собачки».

Окрему увагу Наталія приділяє безпеці. Усі матеріали ретельно відбирає: натуральні тканини, антиалергенні наповнювачі. Шви на її виробах міцні, усі елементи надійно закріплені. Часто іграшки не мають дрібних деталей узагалі, щоб ними могли гратися навіть зовсім маленькі діти.

«Я завжди думаю про те, що дитина може потягнути іграшку до рота, впустити, заснути з нею, – пояснює майстриня. – Тому для мене безпека – це принцип, а не реклама».

Ще одна особливість її роботи – щедрість. Частину іграшок Наталія дарує. Комусь просто так, комусь у складних життєвих обставинах, іноді через волонтерів. Вона не афішує цього, вважаючи, що добрі справи не потребують гучних слів.

«Якщо я можу подарувати дитині усмішку, то чому ні? – каже жінка. – Іграшка – це не просто річ. Для дитини це друг, підтримка, щось дуже особисте».

Майстриня не женеться за масовістю чи модними трендами. Для неї важливіше, щоб кожен виріб ніс тепло рук і спокій. Можливо, саме тому її іграшки так швидко знаходять свої домівки.

Наталія Пилип переконана: творчість не має віку і не потребує гучних стартів. Іноді достатньо лише любові до близьких, кількох клаптиків тканини та бажання зробити світ трішки добрішим. І тоді з непотрібних, на перший погляд, речей народжується щось справжнє – з душею, історією та серцем.

Марина АЛДОН