Як знайти себе краянам після виходу на пенсію

Звісно, більшість наших земляків після виходу на пенсію намагаються знайти абиякі засоби для прожиття, бо державні виплати надто мізерні, а ціни захмарно високі. Дехто, на жаль, через підірване здоров’я більшість часу вимушено проводить вдома. У більшості з тих, кому за 60, змоги подорожувати після виходу на заслужений відпочинок немає, бо статки не такі, як у європейських ровесників. Спортзали, фітнес-центри, басейни – це теж дороге задоволення…

Тож чим займаються закарпатські пенсіонери? Як тримають себе у тонусі? Чим можуть здивувати навіть власних дітей та онуків? Про це вони розповіли «Карпатському об’єктиву».

Творчість завжди додає наснаги

Більшість краян у пенсійному віці переважно зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за онуками. Хто має сили – підробляє. Але є й такі, хто залишається у вирі життя та подій, знаходить нові улюблені справи, навіть своїм прикладом надихає інших.

Ужгородка Наталія Подоляк впевнена, що відколи пішла з роботи, у неї нарешті з’явився час на себе.

«Мріяла я про спокійну старість із років 40. Думала, що поїду в Австралію, бо дуже цікавить тамтешня природа, особливо ліси. Але сталося трохи не так, як гадалося. Мені 67 і я розумію, що мої пріоритети змінилися. Впродовж останніх шести років знайшла для себе цікаве захоплення, яке дозволяє і користю проводити час, і одночасно побути з подругами. Одна знайома надихнула мене на творчість. Це мене одразу ж запалило і дозволило і відпочивати від справ, і підробляти, бо вироби подобаються людям, завжди знаходяться бажаючі їх придбати», – зізналася жінка «Карпатському об’єктиву».

Пані Наталія до виходу на заслужений відпочинок працювала у сфері харчування, а зараз докорінно змінила діяльність. Вона зайнялась рукоділлям.

«Я шию іграшки. Навчилась цьому у 61 рік. Раніше навіть підшити штани носила до інших. Всі тонкощі лялькарства опанувала самостійно. Мала, щоправда, наставницю, з якою познайомилася у санаторії і яка дійсно професіонал у цій справі. Вона теж пенсіонерка і так само знайшла улюблене хобі після 60 років. Швейну машинку подарував син. Тканину купую собі сама, іноді беру навіть якісні але дешеві речі у секонді і з них виходять дуже гарні вироби. У мене іграшки не тільки дитячі, але й для дорослих. Продає їх онук. Рукоділля неймовірно розслабляє, дозволяє відчути себе затребуваною, а це дає стимул жити і працювати над вдосконаленням майстерності», – переконує ужгородка.

Завдяки додатковому заробітку, як стверджує Наталія Подоляк, вона має змогу відвідувати театр, різні культурні події. Тож вона завжди активна і любить спілкуватися з молоддю.

Спорт та походи

Василь Драгула з Хуста після виходу на пенсію зайнявся спортом. А ще – обожнює риболовлю та грибарство.

«Я кинув палити одразу після того, як відзначив 60-річчя. Пообіцяв дружині і дотримав слово. Аби чимось відволіктися,перебороти шкідливу звичку, почав практикувати ранкові пробіжки замість цигарок. Через рік я вже міг у марафоні брати участь, став дуже витривалим. У 62 вперше в житті піднявся на Говерлу. Крім того, катаюся на велосипеді і за кермо сідаю тільки тоді, коли треба закупитися або коли кудись їдемо за межі міста на відпочинок. Зараз мені 64. Почуваюся на 40 максимум. Звісно, сивина у волоссі є, але головне – скільки людині внутрішньо. Якби замолоду жив правильно, мав би значно кращий вигляд. Але вже є так, як є… Спорт повернув мені другу молодість, – запевняє чоловік.

А ще пан Василь дуже любить проводити час із друзями та родиною на природі.

«Ми часто буваємо у лісі. Загалом обожнюю наше прекрасне довкілля, наші Карпати. У гори ходжу не просто для того, щоб помилуватися природою, посидіти на килимку і відпочити. Я щоразу ставлю перед собою завдання – маю пройти певний маршрут. Обираю протяжність, напрямок. При цьому кожну стежинку знаю давно… Народився і виріс у селі. Навіть донька не завжди витримує блукання зі мною, просить повертатися. Звісно, збираю в лісі і гриби. Обожнюю грибарити. Крізь того, раз на тиждень навіть взимку іду з кумом на рибалку. Завжди не вистачало на це часу раніше. Тепер тішуся, що все заплановане встигаю», – наголошує він.

Має хустянин і підробіток, займається столяркою. Утім хобі це не вважає, бо все життя працював фізично. А от активності для нього – справжня розрада для душі.

Кулінарія і спів

Мукачівка Ольга Вовчок останні три роки відкрила для себе дещо нове у кулінарії.

«Я завжди любила випічку, але поки працювала, не завжди мала час куховарити. Тепер роблю це із великим задоволенням, бо маю до цього неабиякий хист… та й поспішати вже нікуди не потрібно. Випікаю торти на замовлення. Усьому навчилася сама. Це для мене і хобі, і втіха, і підробіток. Вважаю, що коли людина не обтяжена обов’язком бігти на роботу, а працювала я в бухгалтерії… вона відчуває себе господарем свого часу. Тепер вільна розпоряджатися ним так, як сама вважаю за потрібне. Син живе у Німеччині, кликав до себе. Але куди мені у 63 роки мову вчити. Та й вдома все рідне», – стверджує закарпатка.

Крім того, разом із двома сусідками пані Ольга створила аматорський музичний колектив. Тричі на тиждень у жінок репетиція і вони мріють заспівати на великій сцені.

«Ми всі троє вже онуків давно маємо, та все ж не зник нікуди ні запал, ні амбіції. Любимо пісню, вона в наших серцях. Звісно, ми не професійні артистки, але в нас співати виходить, на мою думку, непогано. Усі колись закінчували музичну школу, граємо на різних інструментах. Я, наприклад, скрипачка. Нас об’єднує музика і творча жилка. Виконуємо романси, народні пісні, естрадні композиції. Маємо навіть одну авторську пісню, яку для нас написав мій знайомий композитор із Києва. Слова ж – доньки Галини, однієї з учасниць нашого колективу. Отже, пенсія – не вирок. Головне – знайти для себе улюблене заняття, щоб не мати часу ні хворіти, ні навіть думати про недуги», – каже мукачівка.

Тішить, що наші винахідливі краяни вміють реалізовувати свій потенціал, надихати інших і знаходити у пенсійному віці справді цікаві для себе заняття. При цьому, більшість умудряється ще й підробляти.

Марина АЛДОН