«Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»

Ушу.

В його погляді відчуваєш силу.

На питання про позивний усміхається й каже, що займався колись спортом і не уточнює яким.

Олександр родом з Сумщини. Там зараз непросто й він переживає за родину, але спокійно каже: «Мусимо витерпіти».

Свій військовий шлях розпочав в 2017 році контрактом із 72-ю окремою механізованою бригадою, яка зараз носить ім’я Чорних запорожців. Там прослужив 3 роки, набрався досвіду, далі став бійцем 15 окремого гірсько-штурмового батальйону.

Каже, що скільки в АТО він служив, але того, що зараз відбувається не очікував побачити й пережити.

Про ворога він говорить коротко, ніби відрізає: «Це – нелюди, просто нелюди. Яких треба виганяти з України і відгороджуватися від них».

«Найважче на фронті це втрата побратимів. Це тяжкий біль, який завжди зі мною. Але наша держава Україна – її треба боронити. Це наш дім».

«Із-за численних контузій тепер не можу нести службу на передовій, тому служу тут – в другому відділі Ужгородського РТЦК та СП. Часто можна чути всілякі казки про військових з ТЦК, але запевняю вас – зі мною служать побратими, які також як і я пройшли бої, отримали поранення, контузії. Віддали своє здоров’я за ради нашої України. І зараз роблять все, що можуть для перемоги, але вже тут, в тилу».

Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП