Вижити в умовах медреформи: на Закарпатті під загрозою закриття тубдиспансери

В Україні масово закривають протитуберкульозні медустанови. Уже 1 квітня цього року розпочинається другий етап медичної реформи, відповідно до якого держава істотно обмежує фінансування профільних закладів – диспансерів і санаторіїв. Та чи готові до таких новацій лікарі й пацієнти? Чи вплинуть зміни на ситуацію з туберкульозом?

Україна – серед «лідерів»

Туберкульоз – інфекційне захворювання. Передається через повітря, коли хвора людина кашляє, чхає чи іншим чином виділяє збудника в навколишнє середовище. Унаслідок одного чхання в повітрі опиняється до 40 тисяч крапель, кожна з яких переносить захворювання.

Без лікування ця недуга може бути смертельною. Щороку туберкульоз в Україні вбиває кілька тисяч людей. Нині на обліку перебуває понад 30 тисяч хворих, кожного року фіксується близько 25 тисяч нових випадків захворювання. Україна є одним із лідерів у Європі та світі щодо поширення цієї недуги.

Утім, попри все це, у нас закривають тубдиспансери та спецсанаторії, скорочують фінансування. А нова стратегія лікування передбачає, що хворих з незаразною формою обслуговуватимуть сімейні лікарі.

Минулоріч на Закарпатті ліквідували два протитуберкульозні відділення в районних лікарнях. Залишилися чотири на всю область. Та й їх скоріш за все скоро закриють. Хворих обіцяють перевести до Ужгорода – у Центр легеневих хвороб. Але тут місця всім не вистачить. До того ж цей заклад недофінансований.

Видатки скорочують у 5 разів

– Згідно з тарифами, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України 5 лютого цього року, вартість одного випадку туберкульозу сягає 20 663 тис. грн 80 коп. Тобто видатки на протитуберкульозну службу скорочуються майже в 5 разів, – коментує ситуацію генеральний директор Центру легеневих хвороб Василь Скрип. – Зрозуміло, що за такі кошти виявити і вчасно та якісно пролікувати хворого неможливо. Мало того, абсолютно невідомо, на якій методиці базується розрахунок такої послуги. Адже протягом минулих років на всі етапи виділялося 100 тис. грн і навіть більше. У нашому закладі на 2019-й ця сума становила 44 700 тис. грн. На сьогодні первинна медико-санітарна допомога абсолютно не готова до лікування в амбулаторних умовах: вони не мають для цього ні знань, ні регламентуючих документів, ні фінансування. Тож ми змушені скорочувати обсяг надання протитуберкульозної допомоги в нашій області.

За умовами реформи, хворого за місяць потрібно виписати на амбулаторне лікування. Але первинна ланка не готова до прийому таких пацієнтів. Це означає, що мікобактерія, яку в стаціонарі фактично приспали, амбулаторно без належного медикаментозного супроводу активується.

– Коли ми виписуємо пацієнта, то він уже абацильований, тобто незаразний. І переходить на амбулаторний облік. Утім, якщо там не буде адекватного лікування, то відбудеться реактивація процесу. Це обов’язково!

Пацієнт знову стане бацелярним, як правило, його паличка мутує, і він просто буде заражати всіх інших, – наголошує Василь Скрип. – Нині амбулаторне лікування – це дворазове парентеральне введення препаратів (зранку і ввечері) внутрішньовенно. Жоден із центрів первинної медико-санітарної допомоги не зможе забезпечити це сьогодні. Якщо нічого не зміниться, якщо до нас не дослухаються спеціалісти, якісь менеджери, котрі керують Міністерством охорони здоров’я, Національною службою здоров’я України та Центром громадського здоров’я, то я передбачаю, що рівень відриву від лікування буде близько 90 (наразі 10).

Усі розуміють, що один із варіантів убезпечити населення від хвороби – це ізоляція інфікованих. Утім незабаром зробити це буде просто ніде.

«Човник» під загрозою

Варто згадати й дитяче населення. На Закарпатті місцем лікування малечі від туберкульозу є обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Човен», який знаходиться на Свалявщині. Нині тут надають медичну допомогу 160 особам, а за рік – більше тисячі. Термін перебування в закладі – від місяця до трьох. Тож тут, крім лікувальних кабінетів, обладнана і школа.

– Головна перевага закладу, що діти лікуються й не відриваються від соціуму. Вони мають можливість відвідувати школу і навіть отримати атестат про середню освіту. На жаль, сьогодні питання із санаторієм залишається відкритим, оскільки фінансування вони отримувати не будуть, – розповіла Катерина Дебрецені, обласний дитячий фтизіатр.

Тож робота єдиного на Закарпатті дитячого протитуберкульозного санаторію під загрозою. Хоча керівництво закладу виконало всі вимоги Національної служби здоров’я.

– Ми зареєструвалися, отримали нову ліцензію, утім серед наданих 27 пакетів послуг НСЗУ нашої там немає, – розповів Михайло Сможаниця, директор дитячого протитуберкульозного санаторію «Човен». – Не знаю, що буде далі. Поки що зрозуміло одне: нічого доброго. Туберкульоз в області буде загострюватися.

Спеціалісти наголошують: лікувати туберкульоз дорого та не­ефективно. Куди кращий варіант – раннє діагностування.

Чи виживуть туберкульозні диспансери в Україні в умовах реформи, під питанням. Наприклад, директор Центру легеневих хвороб Василь Скрип зізнається, їхній медзаклад залишиться, щоправда, персонал доведеться скоротити. Інші відділення, менш оснащені технічно, просто ліквідують. Проте навіть усе це однаково не вирішить проблему.

Тож фтизіатри України не мовчать. Вони звертаються до влади, мовлять в ефірі телебачення, попереджають громадян країни. До слова, на сайті президента вже зареєстрована електронна петиція «Щодо недопущення руйнування фтизіатричної галузі України», яка набрала майже 12 тисяч голосів із 25 тисяч необхідних.

Питання медреформи нині постало дуже гостро в Україні, та й на Закарпатті зокрема. Це вже розуміють і депутати обласної ради. Адже такі галузі медицини, як наркологія, інфекція, психіатрія, фтизіатрія, будуть катастрофічно недофінансовані. Тож як виходити з цієї ситуації? Шукати гроші в обласному бюджеті? Чи, можливо, визначати пріоритети, десь об’єднувати, оптимізувати заклади?

– Порівняно з європейськими країнами мережа медзакладів в Україні є надзвичайно роздутою. У нас дуже багато лікарень, ліжкомісць та медперсоналу. Функції в медзакладах часто дублюються, – коментує ситуацію очільниця Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА Єлизавета Біров. – Мета реформи – оптимізувати цю мережу. Мова насамперед про реорганізацію. Що стосується фтизіатричної галузі, то тарифи, які тепер установлені, дійсно занижені, якщо порівнювати їх з 2018–2019 роками. Як з цього виходити? Приймати такі управлінські рішення, аби не постраждав пацієнт. Можемо ми це зробити єдиним шляхом – розпорошену систему фтизіатрії по області концентруємо в закладі, де вона надається на високому рівні, – у Центрі легеневих хвороб. Звичайно, аби якісно надавати її там, повинне бути нормальне фінансування. Стосовно ж того, чи зможе первинка приймати цих пацієнтів після двомісячного лікування, це питання… Адже первинна ланка мала значну фінансову підтримку. А ось вторинку просто кинули на амбразуру. І я не бачу, аби первинка особливо розширила свої функції.

Однозначно НСЗУ має продумати алгоритм дій для первинної медико-санітарної допомоги, яка повинна брати туберкульозних хворих на облік. І насамкінець, дитячий протитуберкульозний санаторій «Човен» не слід закривати. Про нього ми писали у зверненні депутатів до прем’єра та НСЗУ.

Наразі депутати Закарпатської обласної ради шукають відповіді на питання, як впровадити медреформу в краї, та готують звернення до Кабінету Міністрів щодо необхідності відтермінування другого етапу медреформи та перерахунку тарифів.

Христина БІКЛЯН