У Хусті зберігаються бронзові статуетки з часів Золотої орди

Колись монгольська навала не раз скоювала набіги на землі наших пращурів. Про напади кочівників досі збереглося багато легенд. Але не тільки оповідки залишили по собі ординці. Наприклад, у Хусті досі зберігаються бронзові статуетки з тих часів.

«Загубили їх монголи приблизно у 1241-1242 році, коли напали на наш край, який у ті часи входив до складу Угорщини, – розповідає «Карпатському об’єктиву» старший науковий співробітник Хустського краєзнавчого музею Віталій Петрусь. – У дорозі вони втратили свої обереги. Для нас власне це не більше, ніж бронзові ідоли, але для них вони були сакральними речами. Мова про скульптурку ведичної богині плодючості Шакті та двох крихітних мавпочок, які поміщаються на долоні і нагадують брошки. Розмір Шакті 15 на 18 сантиметрів».

Виявив знахідку у жовтні 1967 року хустянин Іван Бріднзен. Він жив неподалік від Замкової гори і саме копав котлован під спорудження будинку. Як раптом, на глибині двох метрів, лопата несподівано вперлася у щось тверде. Чоловік розгорнув ґрунт руками і помітив позолочену бронзову фігурку. Обережно вийняв її, акуратно почистив і зрозумів, що це – якесь східне божество. Проте точно, що це чоловік не знав і передав «скарби» до музею першому його директору і засновнику Олексію Рущаку.

«Усі речі пройшли державну експертизу і їх було датовано справді ХІІІ сторіччям, – наголошує директор музею Борис Прокопів. – Шакті у первісному вигляді знаходилася на дерев’яній підставці, але коли її зняли для дослідження вона, на жаль, розсипалася в руках науковців. Всередині статуетка порожня, але в ній міститься шматок зітлілого дерева з пахощами. Мавпочки – також ритуальні предмети і слугували, як доповнення під час поклоніння божествам.

Але чому монголи взяли з собою в похід саме цю скульптурку?

«Вона мала культове призначення, їй поклонялися. Саме вона, а не якесь військове божество супроводжувала ординців у походах, адже вони вірили, що Шакті – це знамено продовження роду. Цьому ж питанню давні монголи взагалі приділяли дуже велику увагу. Один з основних акцентів у них робився власне на плодючості, на збільшенні роду, адже дітонародження – це поповнення війська новими солдатами, новими людьми, які могли воювати і займатися загарбницькою діяльністю у той час, коли інші народи скотарили та обробляли землю», – додав Борис Прокопів.

Між іншим, у індуїзмі культ Шакті зберігся досі. Вона вважається проявом безкінечності і в різних течіях позиціонується, як партнерка Шиви, головного бога пантеону, або ж асоціюється з дружинами верховних богів.

«Шакті для монголів вважалася ведичною індійською богинею розуму, яка володіла енергією всесвіту та силою космічного простору. Ті, хто їй поклонявся, вірили, що вона дає початок усьому живому. Її зображали грізною, але одночасно з цим вона виступала у ролі захисниці людей, мала повертати людство до своєї праприроди», – зазначив Віталій Петрусь.

Між іншим, хустську скульптурку Шакті оздоблює намисто з людських реперів, що символізує, що переродження у різних формах, а також у її відкритому роті можна помітити ікла, як у тварин. Це означає, що від карми ніхто не втече.

Хоч монголи були твердо переконаними, що маючи при собі статуетку покровительки, їхнє військо буде нездоланним, хоч 60-тисячна армія золотординців нещадно спустошувала поселення у Карпатах, а населення грабувала та забирала в полон, але підкорити Хустський замок так і не змогла.

Цікаво, що експонати знаходяться у музеї вже більше, ніж півстоліття, але чомусь незаслужено обділені увагою і про них мало хто з краян знає.

Марина АЛДОН