Мисливцям знову дозволять полювання. Що думають закарпатці

Ще влітку 2022 року на Закарпатті заборонили полювання. Наразі, як повідомляє Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угіль, Міністерство захисту довкілля погодило ліміти відстрілу диких тварин. Мотивують запит щодо регулювання чисельності лісових мешканців мисливці тим, що останнім часом від сказу у державі почали гинути не лише тварини, але й люди.

Зокрема, на території Закарпаття у цьому році фіксували 5 випадків сказу у 2 районах. Тож у ОВА прийняли резолюцію дозволити регуляцію лисиць. Аби уникнути поширення хвороби ветеринари Держприкордонслужби вручну розповсюдили серед тварин приманки з вакциною. Мисливці ж тим часом просили дозволити полювання…

Звісно, закарпатці з приводу доцільності та недоцільності полювання багато дискутують. Чи варто в умовах воєнного стану дозволяти мисливцям стріляти? «Карпатський об’єктив» поцікавився думкоюяк фахівців, так і самих краян.

Головне, аби не було браконьєрів

Зазвичай представники лісогосподарської галузі до полювання ставляться зважено, знають про його плюси та мінуси…

«Декілька років тому у нашій області був дуже сумний випадок, коли від сказу загинули корови. На жаль, дикі тварини можуть бути рознощиками дуже небезпечних недуг. Тому наша робота – це охорона лісу, захист від хвороб та шкідників. Головна ж мета полювання – не нашкодити популяції, не допустити її винищення, але в той же час регулювати чисельність та не дозволяти поширюватися інфекційним захворюванням серед диких тварин. Тільки в цьому році сказ було виявлено на Мукачівщині та Хустщині. Конкретніше це – Свалявщина та Міжгірщина. Мова йшла про лисиць, собаку та домашнього кота. Якщо не буде полювання, хвороби поширюватимуться ще більше. На жаль, можуть постраждати і домашні улюбленці, і люди», – розповідає «Карпатському об’єктиву» лісівник із Міжгірщини Василь Брода.

У той же час він наголошує, що нерідко в нашому краї без будь-яких відповідних дозволів та ліцензій на полювання виходять браконьєри, які дуже шкодять лісовим мешканцям, часто користуються незареєстрованою зброєю та вбивають червонокнижних рідкісних тварин, або таких, яких у певні періоди часу відстрілювати заборонено.

«Браконьєри реально шкодять лісу. Тому хочу нагадати, що за незаконне полювання передбачена кримінальна відповідальність. Переважно такі дії караються штрафом, але може застосуватися і обмеження чи позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Між іншим, Верховна Рада піднімала питання про те, аби за браконьєрство встановити серйозну суму штрафу – до 255 000 гривень. Саме такими, а то ще й більшими сумами штрафують тих, хто незаконно полює у всьому світі. І я вважаю, що це правильно», – запевняє пан Василь.

Також, за його словами, працівники лісових господарств дбають про лісових мешканців, підгодовуючи їх, особливо взимку.

«На спеціально створених майданчиках лісовим мешканцям підвішується корм. Знайти харчі їм найважче тоді, коли земля вкривається снігом. Аби врятувати їх від голодної смерті, цілодобово вони мають доступ до солі, а також їм розвішуються кормові віники, у годівниці викладається сіно, висипається кукурудза, овес та жолуді», – стверджує працівник лісу.

Чисельність тварин потрібно регулювати

Хустянин Іван Томищ – мисливець. Каже, що дичина – це смачно, але в полюванні є теж свої правила…

«Не буду заперечувати, що люблю дичину їсти, але полюю передусім не за м’ясом, а за емоціями. Я вже немолодий і це дає мені ще й фізичну активність, і можливість провести час із однодумцями. Так, полювання – це цікаво, але не хочу, аби хтось думав, що ми стріляємо всіх підряд тварин. Зовсім ні. Є періоди, коли дозволено, наприклад, полювати на качок. Потім дозволяють, наприклад, відстрілювати лисиць. Найважче з вовками, бо вони дуже розумні. Крім того, для відстрілів встановлено ліміти, ми не маємо права їх перевищувати», – запевняє чоловік.

Закарпатець впевнений, що його місія – охороняти природу.

«Хочу зауважити, що мисливці – не бездушні вбивці, як називають нас зоозахисники, ми очищаємо ліс від розповсюдження інфекційних хвороб, також запобігаємо знищенню лісових врожаїв лісовими мешканцями. Це – збереження біологічного балансу в природі. Варто мати на увазі, що відсутність природних ворогів може призвести до занадто великого збільшення чисельності певних видів тварин. Вони ж, у свою чергу, завдаватимуть шкоди іншим видам та людині. Тому мисливство слугує інструментом для збереження природного балансу. І нагадаю про ще один, економічний нюанс. За ліцензії ми платимо, а цим самим поповнюємо бюджет коштами», – стверджує пан Іван.

Мисливці – вбивці чи захисники природи?

Звісно, питання щодо етичного боку мисливства у суспільстві останнім часом є предметом жвавих дискусій. Одні виступають за те, щоб полювання заборонити зовсім, бо це – не гуманно, інші ж навпаки закликають збільшити ліміти відстрілів.

Ірина Черепаня з Мукачева зізнається, що зрозуміти мисливців не може, адже ми живемо у епоху цифрових технологій, а не в доісторичні часи, коли чисельність тварин та народів регулювалася вбивством.

«Як на мене, полювання – це просто вид розваг. Люди використовують лісових мешканців на їхній же території для задоволення власних амбітних потреб, для самоствердження за рахунок живого світу. Деякі мисливці хочуть вбивати для азарту, шукаючи великий трофей. Для них весь цей процес – як спорт. Це, між іншим, вони завдають непоправної шкоди екосистемам, адже популяція тварин сильно зменшується. Для регулювання чисельності маємо вовків. Вони – санітари. Мисливці – зайві. Природа мудра, вона може розставити акценти і без втручання людини», – запевняє жінка.

Щодо сказу та інфекційних захворювань закарпатка переконана, що існують більш гуманні методи знезараження.

«Якщо тварина дійсно вже хвора, так, відстріл допускається. Однак з метою профілактики існують приманки з вакцинами. Просто потрібно їх розставляти не лише під час спалаху сказу, а систематично. Тоді й полювати нікому не потрібно буде!», – переконує вона.

А от Олена Ковач із Тячівщини іншої думки. Вона стверджує, що полювання забороняти не можна, бо дикі тварини нерідко навідуються в гості до людей, крадуть курей та кусають собак.

«Якби зоозахисники хоч раз зустрілися у лісі з вовком, не були б такими сміливими та змінили б риторику, – впевнена жінка. – А я зустрічалася. Тому переконана, що полювання – це благо, а не зло. Ми живемо недалеко від лісу і я боюсь, коли стемніє, дітей на повір’я випускати. Крім того, у нас неодноразово з клітки зникали кури. Ні, це не люди їх вкрали, а поїли лисиці. Одна з них навіть на нашого собаку напала і покусала. Дякую Богу, що хоч не скажена була і з псом усе добре було. Крім того, я знаю навіть таких мисливців, які здобич віддають бідним, малозабезпеченим людям».

Крім того, пані Олена стверджує, що для Закарпаття мисливство – традиційне заняття і воно було і 100, і 200 років тому.

«У мене дід був мисливцем. Але тоді цих людей поважали більше, ніж зараз. Між мисливцями, між іншим, існує ряд традицій, це – ціла своєрідна культура. Вони дружні між собою, дехто відмовляється від полювання на певний вид тварин. Як би там не було, для мене ці люди – захисники», – стверджує закарпатка.

Скільки людей – стільки думок. І кожна з них має право на життя.

Тим часом у асоціації мисливців наголошують, що прийняте рішення про дозвіл на полювання допоможе зупинити розповсюдження вірусів у дикій природі та дозволить мисливським господарствам отримати хоч якесь надходження коштів для утримання єгерської служби та для забезпечення охорони і підгодівлі тварин у зимовий та весняний періоди.

Марина АЛДОН