Закарпаття потопає у смітті. Як вирішити проблему?

Щороку з Вільшанського водосховища волонтери виловлюють тонни побутових відходів, нещодавно з річки Боржави витягли 40 м.куб пластику та 500 кг скла, із року в рік угорці нарікають на нас через сміттєві затори на Тисі, країни ЄС штрафують Україну через забруднені закарпатські водойми. І при цьому в нашому краї сміттєва політика суттєво не змінюється. Що робити? Як навчити закарпатців шанобливому ставленню до довкілля? Відповідь шукав «Карпатський об’єктив».

Ріка – не скотомогильник!

На Закарпатті, особливо в селах, досі люди скидають непотріб у воду, залишають на галявинах, або закопують у землю.

Але й це ще не все. Нерідко у ріках топлять новонароджених цуценят та кошенят, що взагалі не вкладається у здоровий глузд, адже це варварство, дикість і пережитки доби Середньовіччя! Не потрібні малюки – тварину можна стерилізувати, потрібні – роздати людям, адже бажаючих взяти безпородну тваринку завжди можна відшукати. Волонтери роблять це переважно через соцмережі. При цьому знаходять люблячі родини для непотрібних тваринок навіть за кордоном.

Інша проблема – у водойми скидають туші померлих домашніх курей, качок, свиней, ягнят. Потім вони там розкладаються, виділяють трупну отруту і отруюють воду. Як такі дії зрозуміти? Чому тварину не можна віддати землі і закопати, як і личить? Для чого на могильник перетворювати водні артерії краю?

Два роки тому соцмережу облетіла страшна звістка про те, що на межі Закарпаття та Львівщини було виявлено масовий могильник тваринних решток. Моторошні знімки, які зробив Сергій Неупокоєв, просто жахали.

«Залишки тварин викинули на схил річки. Приїхала вантажівка, вивантажила цілий кузов і поїхала», – наголосив він.

Також чоловік додав, що повідомив правоохоронні органи і висловив занепокоєння, що гниття трупів отруїть воду, а з річки питимуть і люди, і тварини.

Незважаючи на галас, винних так і не знайшли і не покарали. Хоча так бути не повинно!

Як повідомила Закарпатська ОВА, за рік у області лише на берегах Тиси і її притоках виявили 88 недозволених сміттєзвалищ у 30 громадах.

«Збитки від шкоди довкіллю у області лише за минулий рік становлять 122 тисячі гривень. 13 територіальних громад одержали претензії від Держекоінспекції. 7 з них вже сплатили – 56 тисяч 875 гривень», – зазначили у ОВА.

Також чиновники додали, що 70 сміттєзвалищ вдалося розібрати, 18 перебувають у процесі знищення.

Заповнені полігони

У містах існує інша проблема – полігони перевантажені, заповнені.

Це питання стосується, зокрема, Ужгорода, Мукачева та Хуста.

Ужгородський полігон, що знаходиться у селі Барвінок, заповнено на 95%. Лише з Ужгорода щомісяця туди вивозиться до 18 тисяч метрів кубічних сміття. Питання нового полігону, звісно, піднімається. Але… Це звалище має площу 3,7 гектарів.

Верхній Коропець приймає відходи з Мукачівської громади. Площа полігону – 12,3 гектарів. Заповнено звалище на 80 %. Полігон відносно новий, працює з 2008 року, при тому, що термін його експлуатації 16,5 років. Тобто свій ресурс він поки що не вичерпав. Протягом року на звалище вивозять 48 тонн сміття.

У Хусті взагалі питання відходів проблематичне, полігон у Кірешах давно використав свій ресурс, а ще й звалище находиться неподалік славнозвісної Долини нарцисів і весь людський непотріб отруює ґрунт. Люди давно б’ють на сполох, та суттєвих зрушень немає. Звалище вже не раз горіло, місцеві не раз нарікали на сморід.

Тут планується відкрити новий полігон для відходів, але поки що його немає.

«Нині питання подальшого розміщення зібраних відходів залишається відкритим. Зокрема, звалище, яке приймає відходи міста Хуст та низки навколишніх сіл, перебуває в процесі закриття та рекультивації. Вкрай гострою залишається ситуація зі сміттєзвалищем міста Тячів. Воно знаходиться в безпосередній близькості до річки Тиса і також є переповненим. За його рекультивацію ніхто не береться, тоді як потік відходів не припиняється. Водночас у Тячівському районі діє ще два полігони, які вичерпали свій ресурс та не припинили діяльності, – у смт. Буштино та селі Терново. Спроба місцевої влади залучити іноземного інвестора із пропозицією збудувати в Буштино сміттєпереробний комплекс, завершилася невдачею. Місцева влада Буштина за підтримки населення відмовилася надати дозвіл такому підприємству, аргументуючи примітивністю та недосконалістю його технологій. Ще гострішою залишається ситуація в місті Рахів та Рахівському районі, рельєф якого не дає змоги розширювати площі міського сміттєзвалища, переповненого в багато разів. Зважаючи на потік туристів та збільшення обсягів сміття, положення в районі стає критичним. Не краща ситуація й у інших гірських та передгірських районах: Воловецькому, Міжгірському, Іршавському тощо», – вважає керівник ГО «Чистий берег» Олег Супруненко.

Відсутність переробного заводу

У той же час проблемою залишається те, що область досі не має сміттєпереробного заводу. Із року в рік це питання піднімається на рівні керівництва області, але зрушити з мертвої точки, як не прикро, досі не вдається.

Ще у 2012 році у селі Яноші на Берегівщині розпочали будівництво сміттєпереробного заводу. Робитися все мало за кошти Євросоюзу – загальний бюджет складав 973 тисячі 523 євро. Об’єкт мав обслуговувати 40 населених пунктів Берегівщини та сусідніх районів. Перероблятися там мало до 30 тонн відходів на рік.

За словами голови Закарпатської обласної ради Володимира Чубірка, 3 мільйони на завод надала угорська сторона, ще понад чотири мільйони – інвестиції із Євросоюзу.

Однак досі завод не запрацював. У 2015 році у тестовому режиму було запущено сортувальну лінію і на цьому справа закінчилася.

Сміттєві гори та пластикові ріки

Тож як боротися зі сміттєвими горами та пластиковими ріками на Закарпатті?

Де найбільше несанкціонованих звалищ?

Як повідомляє Закарпатська ОВА, у цьому році несанкціоновані сміттєзвалища виявили на території Горінчівської, Буштинської, Тячівської, Королівської, Дубівської, Нересницької, Тересвянської, Солотвинської, Хустської, Вишківської, Рахівської, Великобичківської, Богданської, Свалявської, Чопської, Пийтерфолвівської, Руськомокрянської, Виноградівської, Холмківської, Пилипецької, Рахівської, Нижньоворітської, Синевирської, Міжгірської, Усть-Чорнянської, Вільховецької, Полянської, Драгівської, Колочавської, Великоберезької територіальних громад.

За словами екологині Оксани Станкевич-Волосянчук, питання забруднення довкілля на Закарпатті можна вирішити, але для цього потрібно інтенсивно працювати. Передусім вона радить сортувати сміття. Очільниця ГО «Екосфера» переконана, що коли, скажімо, Ужгородський полігон повністю вичерпає свій ресурс, навряд чи якась громада надасть ділянку у користування під нове звалище. Також вона пропонує звертати особливу увагу на пластик.

«Мене, наприклад, дуже неймовірно вразила долина річки Теребля. Там нібито є й декілька контейнерів для збору пластику, та їх все одно бракує. Або Міжгірщина, територія Національного природного парку «Синевир». Там казкова природа і одночасно – гори пластику! – розповідає «Карпатському об’єктиву» екологиня. – Це – дуже сумно! Така неприємна картина свідчить про те, що голови громад не на місці. Вони не виконують покладені на них обов’язки, не займаються тим, чим мали би, неспроможні налагодити роздільний збір відходів. Однак така ситуація не всюди. Зокрема, у Верхніх Воротах, Абранці ми допомогли ще раніше цю проблему вирішити. Але за всім треба постійно стежити. Не варто забувати, що пластик – дуже шкідлива вторинна сировина. Та її можна збирати і успішно переробляти».

Як наголошує пані Оксана, забруднення пластиком взагалі є недопустимим, адже від нього потерпає навіть тваринний світ.

«Шукаючи їжу, дикі тварини, або навіть безпритульні домашні, натягають собі на голови тару і не можуть звільнитися, у результаті – гинуть, – запевняє вона. – Буває, що навіть птахи, не розуміючи, що знаходять, готують пташенят пластиковими шматочками. Малюки ж сприймають цю отруту за корм і гинуть. Вчені довели, що пластик може навіть змінювати фізичні властивості води, адже виділяє певні мікрочастинки. Тож нехтувати цим питанням не варто, легковажне ставлення до довкілля може мати дуже негативний результат у перспективі!»

Як вирішити проблему?

Звичайно ж, найкращим способом вирішення сміттєвої проблеми є штрафи. Ця практика в усьому світі показала свою дієвість.

Скажімо, у Китаї зі сміттярами борються за допомогою грошей. Штрафи там для тих, хто не сортує відходи складають для фізичних осіб від 10$ – 40$ для промисловості 1600$. І це – не за викинуте аби де сміття. А лише за неправильне його розподілення!

Дуже суворі закони у Німеччині. Там за викинутий не в урну для сміття недопалок можуть поштрафувати на 150 євро. У країні навіть працюють спеціальні сміттєві детективи, які вивчають ситуацію і шукають порушників. Від штрафу там сховатися нереально.

Найсуворішими є закони щодо відходів у Сінгапурі. Там також найкращі у світі комунальні служби. У країні викидати сміття на тротуар суворо заборонено. На порушників чекає чималенький штраф – цілих 720 доларів. Якщо є порушник «згрішив» повторно, його притягають до кримінальної відповідальності і на нього чекає реальне позбавлення волі.

У Австралії, якщо біля будинку хтось побачив побутові відходи, господар одразу може готувати 670 доларів штрафу. За недопалок чи пластикову пляшку на тротуарі там оштрафують на 100 доларів.

А от у Японії за спалювання сміття (листя також) штрафують зразу на 94 тисячі доларів!

Якби у нас були серйозні штрафи, Закарпаття також не мало б проблем ні з екологією, ні з побутовими відходами, річки були б кришателево чистими, галявини не засміченими, а область взагалі нагадувала б дійсно райський куточок.

Марина АЛДОН