Ким хочуть стати сучасні діти Закарпаття?

«Ким хочеш стати, як виростеш? Яку професію обереш?» – запитують батьки своїх дітей, вихователі – малечу в дитсадках, школярі пишуть твір на цю тему. Це питання було й залишається актуальним у всі часи, бо ж відображає суспільні настрої.

Вступити на медфак з п’ятої спроби

Кажуть: у кожної епохи свої ідеали. У радянські часи шану мала людина праці. Не соромно було працювати дояркою, чабаном, конюхом, токарем, теслею, простим робітником на заводі, фабриці. Школярі, які хотіли стати вчителями, лікарями, військовими, добре вчилися, бо знали, що тільки так можна реалізувати свою мрію. Серед моїх знайомих є такі, що вступали на медичний факультет двічі, тричі, а дехто і п’ять разів. Не опускали рук, наполегливо готувалися, проходили чергові випробування на екзаменах, бо бачили себе тільки в цій професії. І стали хорошими фахівцями.

Мода на економістів та юристів минула

Як не прикро констатувати, наприкінці ХІХ – початку ХХІ століття чимало дипломованих спеціалістів подалися в торгівлю, на заробітки за кордон, бо на роботі не виплачували заробітну плату по півроку-рік. А їсти-то треба щодня й утримувати сім’ю. У цей період на ринку праці чимало професій стали незатребуваними, а деякі й поготів – непрестижними. Економіка країни занепадала, натомість злочинність зростала. Стали модними спеціальності економістів та юристів. Вузи «наштампували» їх цілу армію, що мала би бути рятівником економіки та правового поля. Але дива не відбулося – Україна так і не стала економічно сильною та правовою державою.

Стати тим, у кого багато грошей

Сучасні діти не говорять про вибір професії, яка в дорослому житті допоможе їм реалізувати свій потенціал, досягти успіху, зробити кар’єру. У них інші поняття: стати тим, у кого багато грошей, і жити на широку ногу, щоб боялися, щоб хабарі давали, дорогі подарунки дарували. Чимало хлопців бачать себе депутатами, політиками, чиновниками, мажорами, олігархами, крутими бізнесменами, бандитами, рекетирами, митниками. Дівчата мріють стати моделями, співачками або артистками, щоб зніматися в рекламі жуйки та улюблених серіалах. І коханками багатого дяді. Лиш би грошей було багато й нічого не треба робити.

Я спілкуюся з людьми різних вікових категорій та соціального статусу і сфери діяльності. На моє питання про майбутній вибір професії не так і багато з числа підростаючого покоління відповіли: «Хочу стати людиною, чесно заробляти гроші». Про такі професії, як токар, тесля, вони навіть не знають. Мрії про професії вчителя, космонавта також канули в Лету. Бо ж зараз модно бути дизайнером, стилістом, шоуменом, фотографом, програмістом. Незважаючи на такі реалії сьогодення, тішить мене те, що серед моїх знайомих є здравомислячі люди, які докладають максимум зусиль, аби їхні нащадки здобули освіту, реалізували себе у житті, їхня праця була корисна для родини, суспільства.

Слово мамі: «Вибір професії – це їхня воля»

Раніше діти йшли стопами батьків. Є в нашому краї династії лікарів, учителів, артистів, правоохоронців. Було чимало випадків, коли людина залишала ту чи іншу професію, бо це не було її покликанням, а піти проти волі батьків-інтелігентів у свій час мало хто наважувався.

– На дітей великий вплив має телебачення, але все ж таки багато чого залежить від сім’ї, оточення та місця проживання, – каже Катерина В’ячеславівна з Мукачева. – Наша родина заможна, з чоловіком маємо власну справу. Здобули вищу освіту. У нас двоє дітей: сину 12 років, доньці – 14. Вони, як і всі сучасні діти, хочуть багато грошей, піти в кафе, але змалку казали їм, що у житті важливо досягти успіху самому. Інвестуємо гроші в їхній розвиток, освіту, вони відвідують різні гуртки, музичну школу. Неодноразово ставали переможцями олімпіад, конкурсів. Їх це надихає. У плані вибору професії це буде їхня воля, щось нав’язувати не станемо.

Слово дітям: «Хочу бути президентом. А я – мажором»

10-річний Антон з гірського села Хустщини мріє стати лікарем, аби лікувати хворих, бо бачить, як страждають від недуг дідусь із бабусею. А також кухарем – аби всіх нагодувати. «Добрий хлопець, допомагає в саду та на городі, але вчитися не хоче. Ми йому пояснюємо, що лікар має багато знати і вміти», – розповідає бабуся.

Ангеліна з Іршавщини, якій 15 років, каже, що після закінчення середньої школи поїде на заробітки за кордон, як і її батьки. «І тато, і мама закінчили університет. Працювали в державних установах, зарплати не вистачало. Десять років тому вирішили піти на заробітки в Чехію. Заробляють файно, у нас у хаті все є, у мене модні сучасні речі, щотижня ходжу на манікюр і в перукарню. Тепер без грошей ти ніхто. Піду готелі прибирати або на завод – мені все одно, лиш би платили», –поділилася своїм баченням дівчина.

Нещодавно я стала свідком розмови дітей, які гралися на майданчику в Ужгороді. «Знаєте, ким я хочу бути?» – підбігаючи до групи дівчат, питає сходу 6-річний Богдан. «Ким?» – цікавиться одна з них. «Пезидентом», – першу посаду країни вимовляє без «р». «Путіном?» – дівчата заливаються сміхом. «Поошенком», – відповідає хлопець. Приєднуюся до дитячої розмови. Питаю його, чому хоче стати президентом. «Бо пезидент нічого не обить, а лише кеує. І я хочу кеувати», – каже. Пояснила йому, що для того, аби керувати, треба школу закінчили, вуз, мати авторитет серед людей. Хлопець уважно вислухав мене, а потім, скочивши в калюжу, побіг собі спускатися з гірки, розштовхавши молодших дітей.

– А я хочу бути мажором, – заявила 7-річна Ніколетта. – Мама казала, що мажор має багато грошей, живе у великому будинку і нічого не робить, а лише катається на крутій машині, їсть шашлики, ікру, відпочиває на морі.

– А я хочу бути олігархом. Дивилася фільм про життя одного олігарха. Це круто, – смаглява Аліна була небагатослівною.

«А хто буде працювати і гроші заробляти?» – питаю своїх співрозмовниць. «Мама з татом», – чую у відповідь.

Правди ніде діти: у своїх висловлюваннях діти щирі, не лукавлять. Це добре. Однак їхнє мислення щодо майбутньої професії мене бентежить. Діти хочуть мати багато грошей, жити в будинку з усіма вигодами, але не задумуються, що для цього потрібні ресурси, гроші. Отож, батьки, мотайте на вус – закочуйте рукави і працюйте.

Тетяна ГРИЦИЩУК