Про перечинські урни для сміття та культуру людей

Сміттєва тема стала рекордсменкою. У соцмережах текстів, коментарів, фото – хоч пруд пруди.  Але він цього сміття менше не стає, а навпаки. Чесно кажучи, не люблю писати про сміття. Вирішила порушити питання вуличних урн для сміття та культуру наших людей.

Торік Перечинська міська рада встановила у місті декілька (кількість мені невідома) пластмасових навісних урн на стовпах. Їх видно здалека – яскраві зеленого кольору. Нещодавно місцеві бітанґи підпалили одну. Що ж тут скажеш: у кожного свої розваги. Та на це махнути рукою не можна, бо урни придбані за кошти громади і для громади задля підтримання чистоти на наших вулицях. А урн у центрі Перечина чимало, металеві залишилися від попередніх влад. Є вони біля лавиць, торгових закладів, на пішохідній зоні. Як не прикро констатувати, але не всі діти та дорослі дотримуються елементарної культури. На вулицях, газонах, біля урн можна побачити обгортки з шоколадок, цукерок, чіпсів, морозива, недопалки. Не збагну: невже так важко кинути недопалок в урну?

У суботу я проходила біля школи. Тут є нові та старі урни. Біля входу до навчального закладу забетоновані дві металеві сині урни, вони діряві, іржа з’їла їх на третину. Незважаючи на те, що сміття з них випадає, люди кидають до них і папірці, і недопалки. Цим урнам тут не місце – вони своє віджили і псують естетичний вигляд. Їх треба забрати звідти. У цьому плані солідарні зі мною заступник міського голови Любов Крижановська та інспектор з контролю благоустрою Юрій Долинич. Принаймні так сказали у телефонній розмові. Подивимося, як скоро до них руки дійдуть.

Часто можемо побачити курця на балконі, який струшує попіл на випраний одяг сусідів, недопалок кине – і нехай його несуть буйні вітри хоч на північ, хоч на південь. Пенсіонер Іван Петрович також обурюється, що більшість курців не мають елементарної культури: курять біля під’їзду і тут же кидають недопалки, а ще і наплюють, нахаркають. А потім вони перші кричать, що «влада погана і жити тяжко».

Я не належу до моралізаторів і не маю наміру «вчити вченого хліба їсти печеного». Скажу банальне, але завжди актуальне: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.  

Тетяна Грицищук, фото автора