Чому лікарі звільняються з медичних закладів області?

На сьогодні медичні заклади переживають нелегкий час – лікарі та працівники середнього медичного персоналу масово йдуть з державних лікарень. Працювати в буквальному сенсі слова скоро буде нікому.

Тож такий відтік висококваліфікованих кадрів негативно відобразиться на наданні медичної допомоги.

Основна причина звільнень – це надзвичайно низька заробітна плата. Так, лікар у середньому отримує від 2500 до 3000 грн на місяць залежно від кваліфікаційної категорії, і це в кращому випадку, а медична сестра – узагалі від 1500 до 2300 грн.

Більшість медичних працівників улаштовуються на роботу в медичні заклади сусідніх Словаччини, Угорщини та Чехії, адже близькість кордонів та знання мови сприяє цьому. А в цих країнах наших лікарів чекають з розкритими обіймами, адже їхні фахівці теж покидають лікарні та їдуть далі в Європу, де заробітна плата ще вища. Варто зазначити, що зарплата медика в Словаччині стартує від 700 євро, а в Угорщині – від 600. Молодші медпрацівники заробляють близько 300 євро на місяць, що суттєво більше, ніж в Україні. Плюсом є й те, що за кожне чергування лікар отримує 80–100 євро, тобто протягом місяця він має ще близько 500 євро додатково.

Проблема звільнення медичного персоналу дуже гостро постала в Берегівській районній лікарні. Головний лікар закладу Іван Малеш розповідає, що за 10 місяців 2016 року звільнилося 107 медичних працівників, серед них 16 лікарів, 38 медичних сестер, 32 молодші медичні сестри. Нові кадри доводиться шукати по всій області. Замість тих, хто пішов, уже вдалося прийняти 65 медпрацівників.

Пан Малеш зазначив, що в той період, коли лікарів було недостатньо, працівники медичного закладу намагалися робити все, щоб пацієнти цього не відчували, адже тут працюють лікарі за сумісництвом з декількох районів Закарпаття. Дуже часто вони чергують вночі та у вихідні.

«Немає таких відділень, звідки хтось не звільнився, – чи то лікар, чи то медична сестра. До прикладу, минулого року Берегівську районну лікарню покинуло 150 медпрацівників – люди виїжджають хто куди. Хтось за кордон, а хтось шукає собі інше місце роботи в рідному Берегові, адже це туристичне містечко й тут постійно відкриваються нові готелі та бази відпочинку. Якщо проста санітарка піде туди працювати прибиральницею, то матиме заробітну плату в рази більшу, ніж у лікарні», – наголосив Іван Малеш.

Практично всі прийняті лікарі – випускники Ужгородського національного університету, в тому числі до Берегівської районної лікарні направили 6 інтернів. Медики проходять інтернатуру залежно від спеціальності: терапевтичного профілю – 2 роки, хірургічного – 3. Відтак вони повинні відпрацювати в лікарні протягом 3 років за своєю спеціальністю. Але після завершення цього терміну чи залишаться вони тут і надалі? Це питання часу…

Нас зацікавила й думка лікарів, що змінили місце роботи. Які їхні реальні причини? До прикладу, Олександр та Оксана, лікарі з 10-річним стажем, одного дня вирішили звільнитися й поїхати працювати в Словаччину.

«Це рішення не було спонтанним, ми довго міркували, ніяк не могли зважитись. Але в нас народилася донечка, батьки-пенсіонери постійно хворіли, жити ставало дедалі важче. Заробітна плата на той час була мізерною. У 2003 році поїхав мій чоловік, а через кілька місяців і я з дитиною. Лікарня, в яку влаштувався Олександр, одразу забезпечила нас житлом, дитину прийняли в хороший дитячий садочок. Мені теж запропонували вакансію анестезіолога, і життя налагодилося. Крім того, ми завжди матеріально допомагали батькам, які залишилися на Закарпатті», – розповідає пані Оксана.

І таких історій стає дедалі більше. Українська держава витрачає майже десятиліття для того, щоб підготувати лікаря. І ця підготовка часто відбувається в умовах, які не відповідають європейським стандартам, адже матеріально-технічна база не оновлюється роками. Але ще є відповідальні фахові викладачі-практики, котрі професійно виконують свою роботу й по можливості компенсують ці прогалини. Однак з роками ситуація не покращується, а швидше, навпаки. Становище ускладнюється ще й тим, що глобальної реформи в медичній галузі найближчим часом не передбачається. Можновладці констатують, що попередні спроби медичної реформи, м’яко кажучи, були неефективними. Але поряд з тим чогось якісно нового не пропонують.

Дещо покращують ситуацію приватні медичні центри та лабораторії. Коли йде відтік лікарів з державних установ, найкращих фахівців, які ще не надумали емігрувати, перехоплюють приватні. Вони пропонують привабливі умови праці, інколи не гірші, ніж у наших сусідів – Словаччині, Угорщині тощо.

Та все це ставить звичайну людину в умови, коли фактично немає вибору. З одного боку, діють державні медичні установи, де нібито все добре й безкоштовно, а з іншого – приватні заклади, де умови, звичайно, набагато кращі, але всі аналізи, обстеження, консультації є платними. Оскільки більшість пересічних українців отримують заробітну плату, яка не забезпечує навіть мінімальних потреб людини, то й не можуть дозволити собі отримувати відповідну медичну допомогу. Залишається тільки одне – намагатися не хворіти.

Вікторія КОПИНЕЦЬ