Малому Раківцю – 700 років! На святі презентували книжку і фільм про село

Першого жовтня село Малий Раковець, що на Іршавщині, урочисто відзначило свою величну дату – 700-річчя з часу першої письмової згадки.

Цього дня в Україні відзначають День захисника і захисниці, отож хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх захисників України, які загинули в боях з ворогом. На жаль, ця клята війна забрала життя двох молодих малораківчан – Івана Огняника та Едуарда Поповича. Вічна їм пам’ять і шана. Також ведучий та виступаючі висловили подяку українським воїнам, які захищають нас з вами, наше майбутнє, незалежність та суверенітет рідної країни. В рамках заходу збирали кошти на підтримку ЗСУ.

Святкування об’єднало жителів села, гостей із сусідніх громад, а також вихідців з Малого Раківця, які приїхали на малу батьківщину, щоб розділити радість цієї важливої історичної події. Під час урочистостей присутнім презентували книжку – документальну розповідь «Малий Раковець. Закарпаття в мініатюрі або «Маленький Рим», в якій зібрані історичні факти, архівні документи, спогади мешканців, народні пісні та легенди, що живуть у пам’яті людей. Це друге видання попередньої книги «Малий Раковець – «Маленький Рим» перероблене і доповнене до святкування 700-річчя села. Його автори Михайло Безега та Ольга Бедьо керувалися благородною метою: прищепити землякам, особливо молодому поколінню, любов до рідного краю, повагу до його історичної та культурної спадщини, викликати почуття патріотизму і гордості за свою малу Батьківщину, за своїх предків, які споконвіків були трудолюбивими і побожними, воцерковленими. Уйко та племінниця сподіваються, що їхня праця стане містком між поколіннями – тими, які тут живуть, і тими, хто носить Малий Раковець у серці, де б вони не були, де б вони не осіли. А доля розкинула багатьох по всьому світу. До книги увійшло багато світлин, які передають неповторну красу краєвидів, що зачаровують аж до ступору. Приділено увагу релігійному життю, розвитку освіти, медицини, культури, підприємницькій діяльності, традиціям. У книзі можна знайти інформацію про видатних постатей села сучасності та минувшини, та ще багато цікавинок.

Особливою гордістю стала демонстрація документального кіна про село «Малий Раковець. 700 років великої праці з молитвою до Бога», який триває дві години і 20 хвилин і який можна переглянути на ютюб-каналі Наталії Святцевої. Фільм розповідає про сучасних малораківчан, які у своєму серці плекають любов до рідного села. 700 років історії гірського населеного пункту Хустського району, жителі якого люблять і розвивають свою мальовничу батьківщину. Автори фільму Михайло Безега, лікар, та Наталія Святцева, заслужена журналістка України, протягом трьох днів зйомок у серпні постаралися передати благословенну сутність малораківчан. Глядачі мають змогу поринути у красу природи рідного краю, побачити знайомі краєвиди, почути спогади старожилів і дізнатися більше про унікальні звичаї та традиції, які зберігають в селі з покоління в покоління.

Святкування продовжилося концертом, який дали юні таланти села та вихованці Іршавського міського центру позашкільної освіти. З імпровізованої сцени, яка була облаштована на території ресторанного комплекту «Стара фара», лунали народні пісні, сучасні вокальні номери, вірші, учасники дитячих та молодіжних колективів виконали запальні танці.

Іменників вітали поважні гості з Білківської територіальної громади, до якої після адмінреформи входить село, та депутати Хустської райради.

Ідейним натхненником знакового дійства виступив уродженець села Михайло Безега. Незважаючи на те, що останні 40 років проживає у Полтаві, про рідне село не забуває, ба більше – популяризує його за межами. М.І. Безега – кандидат медичних наук, завідувач кафедри оториноларингології з офтальмологією Полтавського державного медичного університету, засновник ЛДЦ «Bezega Clinic». Має понад 30 000 успішних операцій і близько 100 наукових праць.

Його ідею підтримали та втілити у життя місцеві жителі, зокрема Єлизавета Яцканич, депутатка Хустської райради, радниця з питань освіти голови Закарпатської ОВА, начальниця відділу освіти Іршавської ТГ; Іван Фанта, підприємець, меценат.

Слово для виступу мали відомі люди села, зокрема п’ятиразова очільниця сільської ради Емілія Лях; журналістка, кореспондентка обласного видання «Карпатський об’єктив» Тетяна Грицищук; один з організаторів заходу Іван Фанта, настоятель Свято-Покровського храму села, протоієрей Михайло Гангур; директорка Малораковецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів Оксана Гудь.

***За багаторічну журналістську діяльність я об’їздила всю Закарпатську область, побувала у більшості населених пунктах, написала десятки матеріалів про життя глибинок, зауважу, що кожне село по-своєму гарне, цікаве, але з гордістю скажу, що рідний Малий Раковець – майліпший, майфайний, має свою неповторну енергетику, яка за першої згадки спонукає зібрати ташку і вирушити в дорогу. Манить весняне цвітіння садових дерев, розлогих кущів лобторуж, п’янкий аромат горґони, годі намилуватися жовтими полями кульбаб та ніжним дзижчанням працьовитих бджіл. З настанням літа не маю спокою: мушу йти, бо таких смачних черешень, вишень, суниць не родить жодна земля у світі. Подаюся до лісу з надією назбирати білих грибів, бо з них, сушених, саме літніх, дуже пахучий та смачний левеш. Запах скошеної трави, нічні концерти цвіріньків, щебіт ластівок – неможливо словами передати. Осінню все село просочено ароматом стиглого винограду, плодами яблук, груш. Взимку тут своя казка – поки люди лущать пасулю, тинґирицю чи товчуть оріхи, засніжені пагорби ведуть свої таємничі розмови. А у всі пори роки тут витає запах начинки, бо цю смачну випічку з тинґиричаної муки, квасного молока, яєць готують дуже часто – жодна гостина не обходиться без цієї смакоти. До речі, цю аутентичну запіканку громада готується внести до переліку нематеріальної культурної спадщини Закарпаття.

У М.Раківці проживає понад 3 000 осіб. Не такий уже і «малий» Раковець. Незважаючи на те, що це село заробітчан, люди завжди повертаються додому, де будуються, роблять ремонти, створюють побутові умови для себе та своїх дітей. Це село – кумів, сватів, родичів, Савків, Поповичів, Яцканичів, Безегів, Приймичів. Третина жителів мають прізвище Савко. Є багато випадків, коли хлопець Савко одружується з Савканьою, але за умови, що наречені є однофамільцями або дуже далекими родичами.

І ще наведу такий цікавий факт: жителі сусідніх сіл малораківчан називають «лазянами», а село «Лазами». Справа в тому, що Лази – давня назва села. Походить воно від слова «лазити», «пролазити» – пролізати крізь чагарники, хащі, а також від слова «лаз» – розчищені галявини біля потічків для косовиці. Після австро-угорської реформи Лази перейменували на мадярський «Кіш Ракоці», потім його українізували на Малий Раковець.

За легендою, першими поселенцями села були злодії, які на ринках у Хусті та Білках грабували багатих купців, а в цій гірській місцевості, вкритою мішаними лісами, ховалися. У довколишніх лісах є криниці з промовистими назвами – «Злодійська», «Золота». Однак на думку вчених, у Малому Раківці знаходиться стоянка епохи палеоліту. Під горою Товста знайдено сировину, з якої первісні люди виробляли знаряддя праці. Це великі шматки обсидіану, дуже твердого матеріалу. В деяких країнах з нього виготовляють хірургічні скальпелі (про це детально є інформація у презентованій книжці. – Примітка автора).

«Святкуючи 700-річчя села, нам, малораківчанам, потрібно пам’ятати, що на цій землі була одна з найдавніших стоянок людини у Європі, тож в історичному плані поселенню набагато більше років, ніж перша письмова згадка», – наголосив М.Безега.

Село має два десятки присілків зі своїми назвами та своєрідними звичаями, традиціями і родзинками. Розміщене біля підніжжя трьох гір Карпатського хребта – Тупого, Китиці, Товстої, – на семи пагорбах, потопає в буйних садах і виноградниках, як вічне місто Рим. Розвивати тут туризм велів сам Бог.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора