Табір народної музики та народного танцю: живе джерело культури, традицій та єдності Закарпаття

У час, коли світ дедалі швидше втрачає зв’язок із глибоким корінням свого минулого, саме такі ініціативи, як Табір народної музики та народного танцю, стають не просто культурними заходами – вони перетворюються на потужні осередки духовного відродження, збереження спадщини та формування національної ідентичності. З моменту створення БФ “Геніус” цей табір був і залишається одним із найважливіших пріоритетів. І недарма – саме через музику, танець, ремесла ми можемо передати те, що не вписується в книжки й не зберігається в архівах – живу душу народу.

Перші роки табір проходив у селі Велика Бийгань, згодом – у Берегові. Та попит зростав, розмах програми ширився, і народна творчість почала ширше розкривати крила. Завдяки щедрій підтримці уряду Угорщини, Кабінету прем’єр-міністра, Державного секретаріату у справах національної політики та Фонду імені Бетлена Габора програму вдалося розширити до Ужгорода, зробивши її доступнішою для молоді з різних куточків Закарпаття.

Цьогоріч табір відбувається у селі Велика Добронь, на базі Навчального центру Професійно-технічного центру ім. Еде Егана Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці II. Тут панує особлива атмосфера – дух навчання, творення, співпраці та відкритості до пізнання глибинної культури предків.

Уже восьмий рік поспіль табір народної музики та танцю дарує дітям і молоді справжнє занурення у світ угорської народної культури. І хоча він триває лише тиждень, враження, знання, натхнення, які отримують учасники, залишаються з ними назавжди. Адже це – не просто вивчення мелодій чи рухів, це – формування особистого зв’язку з культурним корінням, з душею народу, з тим, що єднає покоління.

Цього року до програми розвитку талантів долучилося 47 учнів із 16 населених пунктів, які представляють 11 навчальних закладів. Різні діалекти, риси, характери, але одна мета – бути частиною живої, спільної, натхненної традиції.

Особливий сенс має й те, хто передає ці знання. Викладачі табору – не просто професіонали, а справжні майстри народної творчості, які живуть тим, що викладають. Вони не лише вчать, а й запалюють.

Каталін Мейсар – керівниця табору, викладачка народного співу, фахівчиня з гри на цитрі в мистецькій школі “Тюльпан Танода”. Її голос – мов дотик до старовинної легенди, її наука – як обряд передачі сакрального знання.

Музиканти гурту Csipkés – Іштван Молнар (скрипка), Ференц Бернат (альт), Леонтій Ленарт (цимбали), Йожеф Юхас (контрабас) – це не просто викладачі, а носії традиції, яка звучить у кожній ноті, в кожному злагодженому акорді.

Богларка Ботош – викладачка танцю та скрипки, зуміє передати дітям не лише техніку, а й енергію руху, характер регіонального танцю, його радість і велич.

Гізелла Купаш, ткачиня, керівниця гуртків з народних ремесел, допомогла учасникам відчути нитку часу у власних руках. Її уроки – це терапія душею, повернення до витоків праці та краси.

Програма табору побудована так, щоб розвивати не лише техніку, а і й чутливість, взаєморозуміння, творчий підхід. Вивчення народної музики та танцю не обмежується повторенням – це спільне творення, це вдячне наслідування і сміливе продовження.

З кожним днем учасники вчаться чути один одного, відчувати ритм у тілі та серці, відкривати себе через рух і звук. Вечори, коли лунає імпровізована музика, коли танцюють усі разом – це те, що не планується у програмі, але запам’ятовується назавжди. Це – народження спільноти.

На завершення тижня відбудеться підсумковий виступ, де кожен учасник зможе продемонструвати здобуті навички, а головне – те світло, що оселилося в ньому за ці дні. Це буде свідченням, що традиція – жива, що вона передається, що вона в добрих руках.

Табір народної музики та танцю – це не просто про музику і танець. Це про любов до свого, про плекання коренів, про силу єдності й мистецтва. І кожна дитина, яка пройшла крізь цей досвід, несе з собою частинку цієї сили. Частинку, яка світитиме ще довго – у їхніх піснях, рухах, розмовах, поглядах і майбутніх справах.

Бо поки лунає народна пісня, поки звучить скрипка, поки діти беруться за руки в спільному танці – наша культура живе.

Наталія ВАРОДІ, фото БФ «Геніус»