Пасхальні свічки із соєвого воску виготовляє Ярослава Попович

Який Великдень без паски та свічки? Краяни активно закуповують святкову атрибутику, готуються до походу в церкви, запасаються продуктами. А тим часом наші талановиті майстрині вражають своїми вишуканими виробами, які створюють своїми руками. Це й різні віночки, і писанки, і цілі писанкові дерева, і власне свічки.

Мукачівка Ярослава Попович свічкарством займається 4 роки. У її доробку не тільки святкові вироби, але й просто ароматизовані для романтичного вечора та звичайні декоративні свічки. Використовує майстриня в роботі соєвий віск, каже, що він найкращий. Більше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Надихнула подруга

Ярослава виросла у родині пасічників, тож зі свічкарством знайома з дитинства. Але впродовж багатьох років ним не займалася.

«Колись ми з мамою відливали простенькі свічки з бджолиного воску. Вони пахли медом і були приємними на дотик. Форми виготовляв нам сам батько. Але потім я поїхала вчитись, вийшла заміж, перебралася із села до міста і довгі роки займалася разом із чоловіком продажем автозапчастин. Батьки померли, вулики брат продав. Думала, що до свічкарства не повернуся ніколи, але життя розпорядилося інакше. Якось познайомилася з однією майстринею з Києва, яка займається виготовленням вишуканих фігурних свічок. Творить вона справжні шедеври. Таня відпочивала на Закарпатті і ми з нею подружилися. Потім поїхала до неї в гості і вона провела для мене цілий майстер-клас. Це страшенно запалило і я зрозуміла, що дитячі пристрасті нікуди не поділися, тож мушу знову поринути у виготовлення свічок. Тільки уже не з бджолиного, а із соєвого воску», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» закарпатка.

Вдосконалювала майстерність уже згодом, переглядала у мережі різні відео. Але основу їй дала саме столична подруга.

«Під час горіння своєва свічка практично не виділяє сажі, годить довше за парафінову. Віск добре поєднується з усілякими ароматизаторами, легкий і практичний у роботі. Практикувати із запахами почала одразу, бо звикла до квітково-медових ароматів. Свічка без запаху для мене – просто декорація, не більше. Перші форми купила в мережі, інші, вже на замовлення, мені зробив один майстер із Франківщини», – запевнила вона.

Але чому ж не воскові, а соєві? Пояснення в умілиці просте.

«Соєвий віск більш доступний у ціні, бджолиний – значно дорожчий. Крім того, є люди, які мають алергію на продукцію бджільництва, а соєвий віск є гіпоалергенним. Сам він зовсім не має запаху, тож аромати ним засвоюються повністю. Матеріал я закуповую якісний – британський. Із бджолиним воском теж працюю, але рідше. Його купую у місцевих пасічників. Експериментую і з оливковим воском, і з пальмовим. Але найбільше лежить душа саме до соєвого», – переконує майстриня.

Біле – улюблене

За словами Ярослави Попович, соєвий віск легко і фарбується, тож вироби в неї є різних кольорів, але найбільше їй самій подобаються саме білі.

«Барвники купую натуральні, вони цілковито безпечні. Утім біла свічка, як на мене, більш розкішна і більш емоційно нейтральна. Білий колір – символ чистоти і невинності, тож до релігійних свят у мене більшість виробів справді білі. А от для закоханих роблю червоні свічки, які асоціюються з пристрастю, впевненістю в собі та силою. Маю в доробку блакитні, жовті, фіолетові, помаранчеві свічки. Але не маю чорних. Ці барви мене обтяжують, навіть у одязі їх цураюся», – стверджує вона.

Зробити свічку недовго, але деякими секретами таки потрібно володіти.

«Передусім треба розтопити віск. Робиться це на водяній бані. Відтак тару протираю спиртом і витираю паперовим рушником. Коли віск повністю розплавився, починається найцікавіший етап. У нього можна додавати ароматизовані олійки, експериментувати із запахами. Також можна фарбувати віск. Коли він охолоне до градусів 57 (під руками треба мати спеціальний термометр), можна розливати у формочки. При цьому необхідно за допомогою воску закріпити гніт. Можна «втопити» у майбутній свічці сухоцвіт, перлинки, блискітки та багато іншого декору. Коли свічка застигне і повністю охолоне, гніт можна обрізати, а виріб обережно вийняти з формочки. Загалом процес зовсім нескладний і дуже цікавий. Я розповіла тільки про основні кроки. Якщо вже «рука набита», можна вдаватися до різних експериментів і робити свічки більш цікавими і витонченими», – стверджує умілиця.

Найбільше майстрині подобається відливати фігурні вироби, бо вони подобаються і їй самій, і дітям.

«Люблю загалом форми різних тваринок та геометричні фігури. Свічкові квіти не роблю, це не моє. Хоча дехто з умілиць створює справжні шедевральні свічкові флористичні композиції. Та мені більше імпонує щось миле і невинне. Наприклад, до Великодня маю серію писанок, курчат, півників, зайчиків, янголів. До Різдва створюю мандарини, ялинкові кульки, ялиноньки, маленьких Санта Клаусів, оленів, дзвіночки. Маю в доробку і сердечка, і пірамідки, і милих кумедних звірят. Загалом – більше 50 найменувань абсолютно різних виробів», – зазначає закарпатка.

Вироби майстрині є переважно інтер’єрними, але вона рекомендує їх не зберігати роками, а використовувати.

«Якщо ви купили декоративну свічку, нехай вона не припадає пилом. Зробіть собі маленьку радість, запаліть її. Нехай родина відчує затишок домашнього вогнища. Вогонь згуртовує! Про це знали ще наші пращури! Колись у кожній хаті була пічка чи грубка і сімейний стіл стояв саме недалеко від неї. Зараз ми обігріваємося котлами, готуємо їжу на плиті і тільки свічка дарує нам трохи романтики. І я зовсім не про вимикання світла, а  просто про приємний настрій увечері. При свічці навіть телевізор дивитись приємніше, ніж при нічнику», – переконує Ярослава.

На створення нових виробів, як переконує умілиця, її надихає саме родина.

«Я вдячна чоловікові і синам, які поділяють моє хобі. Вони цінують те, що, попри зайнятість, я знаходжу час на віддушину, на те, що дарує мені позитивні емоції. Гадаю, щось таке, що тішить, має бути у кожного з нас», – стверджує вона.

На майбутнє майстриня має намір ще більше розширити асортимент продукції.

«Свічкарство – це ремесло, яке завжди має відповідати вимогам часу. Тому намагаюся завжди бути в тренді й вивчаю новинки. Мрію ще про опанування деяких технологій і створення більш складних виробів. Впевнена, що з часом у мене все вийде», – зазначає Ярослава Попович.

Марина АЛДОН