До Вербної неділі хустянка випікає шоколадні гілочки лози

Великдень не за горами і закарпатки продовжують вражати рукотворними дивами. Чого тільки не створюють наші умілиці. І це стосується не тільки сувенірів, але й їстівних цікавинок.

Гілки верби із шоколаду, писанки з печива та глазурі, солодкі зефірні курчата та багато інших смаколиків створює до свят хустянка Оксана Бабурнич. Її вироби вражають не тільки на вишуканими смаками, але й естетикою та гармонійністю.

Що надихає майстриню? Як навчилася створювати таку красу? Із якими матеріалами працює? Про це та інше – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Не мала чим зайнятись

Більше 20 років пані Оксана займалася нудною і абсолютно нетворчою роботою – бухгалтерією. Та декілька років тому вона кардинально змінила життя.

«Загалом я перепробувала багато чого. І займалася пошиттям одягу, і торгувала в магазині, і вела зятю на фірмі бухгалтерію. Шість років тому Максиму запропонували хорошу роботу за кордоном і вони з дочкою та онуками виїхали. Фірма закрилася. Діти просили мене сидіти вдома і обіцяли матеріально забезпечувати, тільки аби не працювала. І справді вони досі надсилають мені кошти, я б мала гріх на щось нарікати. І кликали жити до себе, та не хочу. Утім у один момент мені стало нудно й я подумала, що можу чимось займатися і вдома. У мене завжди був талант до кулінарії, тож оскільки не мала чим зайнятись, вирішила піти на курси. Закінчила одні, потім інші, згодом ще одні. Почала пекти тортики на замовлення. І так уже п’ять років поспіль цим фактично й займаюся. Найбільшу радість мені завжди приносило оздоблювати вироби. Фантазувала, обмінювалася досвідом із майстринями з різних куточків України, щось придумувала сама, якісь ідеї знаходила в інтернеті. І так поступово розширювала асортимент, бралася за нові смаколики», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» умілиця.

Крім тортиків у доробку хустянки з’явилися і різні бісквіти, і бенто, і зефірні фігурки.

«Будь-яка справа, якщо вона до душі, затягує, спонукає до самовдосконалення, вивчення нових тонкощів і нових технологій. Зефір, наприклад, я освоїла, аби прикрашати торти. Уже потім з’явилася ідея створення зефірних кроликів, курчат, писанок. Згодом захопилася і шоколадом. Так само – аби оздоблювати вироби. Пізніше і печива почала пекти, і солодкі сендвічі з кремом, і ще багато чого незвичного. У роботі користуюся і молдами, і спеціальними вирубками та штампами. Тобто не все є ручною роботою. Нині можна купити різні кондитерські дрібнички, які серйозно полегшують процес. Але якщо мова йде про тонкі деталі, малювання кремом, шоколадом, усілякі написи, то роблю їх вручну», – зізналася майстриня.

Захотілося порадувати дітей із родин ВПО

Ідея з вербними гілочками з’явилася у хустянки ще два роки тому.

«У нас неподалік на вулиці винаймають житло декілька родин ВПО. Усі з дітками. Вони хоч і гарно одягнені, хоч і виховані, але чомусь рідко посміхаються. Напевно, через пережите. Вперше коли почула, як вони бавляться, мені стало лячно. У їхньому лексиконі переважали слова «приліт», «шахед», ППО… Вони то ховалися, бавлячись, від обстрілів, то намагалися збити якісь повітряні цілі. Було дуже шкода поламане дитинство цих малюків. Між іншим, дівчата теж брали участь у таких іграх. Тож я дуже захотіла зробити для них щось приємне, заспокоїти їх. Але довго не спадало на думку, що б це могло бути», – запевнила пані Оксана.

Відтак ідею майстрині підказала знайома із Києва, із якою вона поділилася занепокоєнням та задумом.

«Лариса разом із родиною після повномасштабного вторгнення п’ять місяців жила в мене. Потім вирішила повернутися у столицю, щоб не втратити роботу. Ми знайомі з нею вже дуже багато років. Колись разом їздили на відпочинок у Туреччину. Там і познайомилися. Відтоді зідзвонюємося або списуємося практично щовечора. Вона не раз гостювала в мене як на Великдень, так і на Вербну неділю, на Різдво, Новий рік. Тож дізнавшись, що я хочу чимось потішити дітей, порадила спекти для них не звичні тортики чи бенто, а вербові гілочки і писанки. Спочатку слабо уявляла, як це можна втілити в життя. Але потім почала нишпорити в мережі і натрапила на готові поради майстринь, які давно такі речі створюють. Навіть вдалося відшукати декілька різних варіантів. Тож переваривши інформацію в голові, взялась до роботи і перші вербові гілочки були готові того ж дня», – наголосила жінка.

Наразі умілиця має в доробку різні комбінації великодніх десертів.

«Перші вербові гілки я випекла із пісочного тіста. Вийшло таке собі печиво. Для котиків використала зефірні кульки. Оздобила ще шоколадним ганашем (розплавлений шоколад із вершками та маслом). Коли дарувала це малечі прямо у Вербну неділю, бачила на обличчях справді щиру посмішку і в очах радість. Тому вирішила, що треба діток потішити ще й на Великдень. Але не звичайними писанками, а їстівними. Тож придумала для них декілька варіантів – і з зефіру, і з шоколаду. Знову ж зрозуміла, що вчинила правильно, бо бачила і здивування, і в той же час задоволення та вдячність цих хлопчиків та дівчаток. Вони досі тут живуть і ходять мені допомагати по господарству у вільний час. Ми дуже потоваришували», – зазначає майстриня.

Згодом закарпатка почала створювати ще й солодкі сендвічі.

«Кожна дитина радіє солодощам. Тож чому б не пригостити моїх маленьких гостей чимось цікавеньким. Рецепт знайшла на одному з кулінарних сайтів і трохи вдосконалила, змінила деякі компоненти, дещо додала і вийшло і гарного, і смачно. У основі сендвічів печиво. Начинки можуть бути різними – і кремовими, і фруктовими, і зі згущеним молоком, і з варенням. У цьому випадку користуюся штампами, аби печива вийшли гарними, із витісненими малюнками. Також зараз готую декілька різних на смак варіантів вербових гілок. Ці вироби ніколи не продаю. Це – моя доброчинність, підтримка, допомога іншим. Торік дарувала писанки та вербові гілки і багатодітним сім’ям, і родинам ВПО, і просто малюкам із кола знайомих. Зараз буду робити так само. Звісно, охоплю, не всіх, але сподіваюсь потішити доволі багатьох», – зізналася умілиця.

У планах хустянки нові вироби, нові ідеї і нові техніки. Вона вважає, що життя неспинне, такою повинна бути і будь-яка творчість, навіть кулінарна.

Марина АЛДОН