Як закарпатці готуються до Великодня

У цьому році практично всі конфесії відзначатимуть свято Пасхи у один день – 20 квітня. Це вже зовсім скоро. Тож у наших земляків триває підготовка. Хтось іде до церкви на сповідь і причастя, хтось зайнятий закупівлею продуктів, а хтось – прибиранням. Найбільше нарікань від людей, звісно ж, на ціни, адже ще з останніх днів березня на ринках (та і в магазинах) стартувала кампанія із передсвяткових «звишок», тобто вартість на багато видів продукції суттєво зросла.

Тож як наші краяни проводять підготовку до дня, коли всі будуть вітатися: «Христос воскрес!» Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Головне – побути з рідними

Ужгородка Ірина Регнач зізнається, що особливих підготувань не проводить. Проте, звісно ж, скуповується найбільш необхідним.

«Великдень для мене передусім – свято духовне. Воно – для себе, для родини, а не для показових дій перед кимось. Звісно ж, купуватиму і паску, і придбала вже шинку, м’ясо, ковбаси. Готуватиму більше страв, ніж у будень, але столи заламуватися точно не будуть. У державі війна, не вважаю за доцільне влаштовувати помпезних гулянь. Хоча ми й до того відзначали скромно. У гості на свята ми не ходимо і до нас ніхто не йде. Можемо з чоловіком та дітьми десь поїхати на природу, відпочити, взяти із собою якихось смаколиків. Головне – приємно провести час разом. На жаль, бачимося не так часто, як хотілося б. У доньок школа, танці, гуртки, репетитори. У чоловіка – робота з ранку до ночі, а я – часто у роз’їздах і в межах України, і за кордон. Тож для мене ці дні особливі вже тим, що зберемося вкупі», – розповідає жінка «Карпатському об’єктиву».

Щодо наведення ладу в помешканні, то проблему з нього пані Ірина теж не робить.

«Зібралися з доньками і за день зробили генеральне прибирання, помили вікна, тюлі, практично «вилизали» квартиру. Для нас це звична справа. Якихось особливих великодніх традицій у нас немає. Писанки діти пишуть, але не вдома, а на гуртках, де займаються творчістю. Паску я щороку купую, а тістечка, рулети випікаю сама. На Великдень підемо до церкви на освячення, потім поїмо, трохи відпочинемо і кудись поїдемо на природу. У понеділок у мене вже робочий день, тож трохи відзначимо свята із колегами», – зізнається вона.

До церкви у всьому новому

Світлана Попович із Хуста до Великодня запасається не тільки продуктами, але й новим одягом.

«У мене традиція до церкви на Пасху купувати щось нове і собі, й сину, і чоловікові. Неприємно вражена цінами. Усе сильно здорожчало. Навіть звичайна хустка зараз продається за 200 і більше гривень. Я родом із села і бабуся мене навчила, що на Великдень щороку треба йти до церкви у всьому такому, в чому ще ніколи людину не бачили інші. Тож так і роблю досі. Отже, витрати чималі. Щодо продуктів, то тут уже навіть дивуватись перестала», – наголошує вона.

Є в родині Поповичів і багато різних звичаїв.

«Паску обов’язково жінка повинна пекти сама. Якщо немає печі, то можна в духовці. Роблю це у четвер. Цей ритуал забезпечує добробут у родині на весь рік. Встаю о 4 ранку, роблю закваску. Накриваю чистим новим білим простирадлом і зверху навхрест ставлю освячені напередодні у неділю вербові гілки. У нас їх називають «мицькою». Після цього ще йду трохи подрімати. Потім встаю, молюся тричі «Отче наш» і «Богородицю» та замішую тісто. Працюю тільки в чистому одязі. Рецепт у кожної ґаздині свій, моєму вже три покоління, як мінімум. Печу паску тільки у бляшаних формах. Вони дуже старі, але на жодну нову я б їх не проміняла. Виходить у мене 7-8 пасочок. Також напередодні роблю генеральне прибирання, аби вже у Чистий четвер у будинку був порядок. Перед Великоднем ще прибираю і в суботу. У п’ятницю всі дружно йдемо до церкви цілувати плащаницю. А в неділю уночі обов’язково відвідуємо Всеношнє, а відтак починається освячення пасок. Після цього чоловік вдома за столом молиться. Заходячи в будинок, він тричі вітається: «Христос воскрес!» і ми відповідаємо: «Воістину воскрес». На столі обов’язково має бути церковна запалена свічка, яка не догоріла у церкві. Освячувати у кошик ставимо паску, сіль, вино, яйця, домашній сир, масло і трохи фруктів», – зізнається хустянка.

Великдень у цій родині святкують усі три дні. Навіть якщо доводиться йти на роботу, після повернення додому сім’я або приймає когось, або йде у гості.

«Треба обійти усіх хрещеників із писанками та подарунками. Довго не засиджуємось, але встигаємо завітати до кожного, а в нас із чоловіком їх аж 13. Також їдемо до моїх та його батьків, кумів і сестри. У себе приймаємо гостей переважно у неділю після обіду», – переконує вона.

Більше звичаїв збереглося у селах

Марія Ковач із Тячева теж із великим нетерпінням чекає на Великдень і активно до нього готується.

«Чоловік закріплений за подвір’ям, садом, городом. Усюди наводить лад разом зі старшим сином. А ми з доньками відповідальні за чистоту в будинку. Дівчата в мене вже підлітки, самі миють і вікна, і влаштовують генеральне прибирання. Я тільки контролюю. Найменший син – поки тільки спостерігач. Стараємося впоратися з роботою так, аби до Вербної неділі все було чисто, щоб потім тільки дрібниці залишились», – зізнається жінка.

Більше, ніж у містах, за словами закарпатки, у нашому краї пасхальних звичаїв збереглося у селах.

«У нашому селі, пам’ятаю, була традиція першим бігти зі служби додому одразу після благословення священника. Усі вірили, що хто із сусідів прибіжить першим, тому більше й таланитиме у всьому. А ще дівчата поспішали, бо вірили, що яка переступить поріг першою, та й під вінець першою піде. А от щодо самих пасок, то я їх і печу сама, і купую. Випікаю 4-5 і ще 6-7 докуповую. До нас приходить багато гостей та й самі активно святкуємо, навідуємося до інших. Родина велика, друзів багато», – запевняє пані Марія.

Також жінка радить у день, коли печуться паски, нікому нічого не позичати, мовляв, можна віддати і статки, і здоров’я. Додає, що завжди мати слід вдома сіль із чистого четверга, бо вона рятує від багатьох бід.

«Приготувати її легко. Береться звичайна сіль, до неї додаються борошно, житній хліб, ароматні трави (попередньо висушені і подрібнені). Суміш піджарюється і стає чорною. Її можна навіть носити із собою в мішечку. Якщо хтось хворіє, треба дати з’їсти кілька крупинок – як людині, так і худобині. Має допомогти. Щоб не пустити в хату злидні та зло, треба посолити поріг будинку. Також на сам Великдень трохи чогось освяченого даємо з’їсти усім домашнім тваринам», – переконує Марія Ковач.

Звісно, у кожній родині свої традиції або їх немає взагалі. Та Закарпаття тим і цікаве, що у нас тих звичаїв безліч. І шкода, що деякі з них із часом було втрачено.

Марина АЛДОН