158265
16:08 26.012024

Що думають закарпатці про заклик позбавити українських біженців допомоги у країнах ЄС

Життя 2542

Закарпатці від війни та обстрілів втікали чи не найменше. У той же час у області є велика кількість трудових мігрантів, які вже далеко не рік і не два працюють у європейських країнах. Із початком повномасштабного вторгнення вони почали активно підтримувати за кордоном українців, які стали вимушеними переселенцями і втратили вдома все.

У той же час днями з вуст одного з радників Офісу Президента прозвучала доволі скандальна заява про те, що українських біженців, аби вони почали повертатися додому, потрібно позбавити допомоги. Що думають із цього приводу наші краяни та самі переселенці? З’ясовував «Карпатський об’єктив»

Куди повертати людей?

Ірина Попович із Ужгорода – економістка. Вона переконана, що заява про повернення в Україну тих, хто виїхав на початку війни, не має під собою жодного економічного підґрунтя.

«По-перше, куди людям повертатися? Виїхали переважно ті, хто справді мав у цьому нагальну потребу. Це – люди з окупованих досі територій та ті, хто залишився без житла. Якщо вони повернуться, їх потрібно забезпечити нормальними соціальними виплатами, аби та жінка мала з чого жити сама та ще й утримувати дітей. Роздуми про те, що вони будуть купувати українське і тим самим підтримувати вітчизняного виробника, піднімати економіку, є хибною. Із чого ті люди купуватимуть, якщо в них немає роботи? Навпаки – потрібно платити їм. Адже мова йде у більшості випадків про літніх жінок та мам із дітьми. По-друге, де вони будуть жити? Хто забезпечить їх житлом? По-третє, безпекова ситуація в нашій державі поки не є такою, щоб можна було говорити про повернення додому українців із Європи», – розповіла вона «Карпатському об’єктиву».

Також закарпатка переконана, що навіть якщо переселенці повернуться, від цього економіка України не стане більш потужною.

«Між тими, хто виїхав, є лише невеликий відсоток багатих. Усі інші – або з середніми статками, або взагалі бідні. І їх найбільше. Заощадження, які були до війни, давно закінчилися. А вільні вакансії для всіх навряд чи знайдуться. Припустимо, вони тимчасового житимуть в Ужгороді. Це принаймні звучить логічно, оскільки у нас відносно спокійно… Але тоді виникає питання: де вони повинні працювати, де мають ночувати, чи є достатньо місць для дітей у школах, дитсадках… та ряд інших. Ми не відхрещуємося: потрібно, приймемо людей, чим зможемо – допоможемо… але чи держава готова взяти на себе сама відповідальність про добробут мам та малечі, гарантувати їм хоча б гідні соціальні виплати?», – зазначає пані Ірина.

А от коли війна закінчиться, на думку економістки, Україну доведеться відновлювати, відбудовувати. Тоді в державі дійсно з’явиться більше роботи і можливостей заробити. Тож повертати переселенців із-за кордону потрібно буде, як стверджує вона, саме тоді.

А чи хочуть переселенці додому?

Евеліна Мейгеш із Мукачева з березня 2022 року допомагає в Угорщині українським біженцям. Нерідко жінка сама з власних коштів купує їм одяг та продукти, вчить діточок мови…

«У нас тут потужна діаспора. Та й держава переселенцям також допомагає. Якщо українці мають статус тимчасового захисту в Угорщині (є відповідна пластикова карта), вони можуть розраховувати на певну фінансову допомогу. Це – 22 800 форинтів на місяць (2350 гривень) на дорослого і 13 700 форинтів (1412 гривень) на місяць на дитину. Утім є й ряд інших статусів. Угорщина не відмовляється підтримувати тих, хто втік від війни, а їх тут дуже багато. Та й ми самі, закарпатці, хто працює тут, гуртуємося і надаємо посильну чи матеріальну, чи психологічну, чи правову допомогу. Зокрема, наша землячка з Берегова Чілла Куртяк-Слободян заснувала волонтерський хаб і створила громадську інформаційно-кооординаційну службу «Bona Fide», що займається наданням різного роду правової допомоги вихідцям та переселенцям із України. Вона допомагає людям оформити різні документи, підтримує у кризових ситуаціях, навіть підшуковує жінкам роботу та житло», – зазначила пані Евеліна.

На думку жінки, самі ж переселенці наразі навряд чи мають велике бажання повертатися додому.

«В Угорщині вони в повній безпеці. Якщо зіштовхуються з проблемами, є завжди кому допомогти, – запевняє вона. – Для них проводиться багато усіляких цікавих заходів, воркшопів, інформативних зустрічей, лекцій, навіть розважальних подій. Вони вчать мову, багато хто має вже роботу, діти знайшли нових друзів, потихеньку інтегруються. Із ними працюють безкоштовні психологи, адже дехто приїжджає в депресивному стресовому стані, не може самостійно й безболісно відійти від пережитого. Багато закарпатців, які добре володіють як угорською, так і українською, зараз задіяні саме в питаннях підтримки переселенців. Тому ще потрібно спитати тих біженців, чи хотіли б вони зараз повертатися додому. Думаю, що дуже мала частина погодилася б. Так, їм досить складно опанувати мову, але вони вчаться і мають певні успіхи», – наголошує закарпатка.

Всюди добре, а вдома – найкраще

Утім дехто з українців із ЄС таки вирішив повернутися в Україну. Галина Корнієнко з Харківщини на початку війни евакуювалася до Польщі. Та після року проживання за кордоном переїхала на Закарпаття.

«Зараз мешкаю у Хусті. Знайшла роботу. Місто хоч і невелике, але затишне. У Польщі дійсно багато українців, але мені було психологічно важко, адже коханий чоловік залишився вдома. Польська мова не є важкою, її можна досить швидко вивчити, але все одно то інша держава і особисто мене неймовірно тягнуло додому. Звісно, у своє місто поїхати не змогла, бо там дуже небезпечно, але на Закарпатті я також вдома. Люди тут дуже гостинні, мене у всьому підтримують. За декілька місяців знайшла масу друзів, а в Польщі їх не мала зовсім серед місцевих», – наголошує жінка.

На її думку, рано чи пізно, більшість українців таки повернеться додому і це – тільки питання часу.

«Як би гарно не було у Європі, вдома навіть повітря солодше. Ми звикли жити по-іншому. Мені тут затишно і спокійно. Знаю багатьох, що подалися далі: хтось до Німеччини, хтось до Бельгії, хтось – до Франції. Я ж без вагань обрала Закарпаття. Регіон просто казковий. Так, мені часом нелегко, бо душа болить за рідною домівкою, однак я хоча б усвідомлюю, що перебуваю не десь на чужині, а поміж людей, яких розумію і які розуміють мене, які можуть розділити мій біль і які, між іншим, знайшли мені житло й роботу, постійно допомагають продуктами, ліками, навіть доглядом за сином, коли потрібно. Переконана, що коли закінчиться війна, відсотків щонайменше 60, а може й 90 українців повернуться, залишиться у Європі лише невелика частка тих, яка зуміє успішно реалізувати себе, матиме хорошу роботу, або ж створить там родину», – зазначає Галина Корнієнко.

Тим не менше, жінка переконана, що силою повертати додому земляків ні в якому разі не варто, адже не у всіх є така нагода, не кожен до цього готовий, та й декому зараз справді краще перечекати важкі часи у іншій обстановці, аби повернутися в Україну з новими силами і новими надіями.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах