Чому закарпатці обирають роботу онлайн: краще звільнюся, ніж сидітиму в офісі 8 годин

Ситуація з роботою на Закарпатті не надто райдужна. Тим більше не в Ужгороді, а в містах та селах області її катастрофічно бракує. До того ж до нас приїхало багато внутрішньо переміщених і вони також зіштовхнулися з відсутністю або браком вакансій за фахом. Утім… чимало закарпатців при цьому досить прискіпливі у виборі місця праці і все більше краян воліють займатися господарством, щось виконувати онлайн… ніж 8 годин на добу проводити у офісі.

Сильно вплинули на вибір роботи у віддаленому режимі два роки карантинів та рік війни. Крім того, заробітна плата при тому, що повний робочий день потрібно проводити на місці, далеко не завжди вища, ніж коли людина працює дистанційно.

Тож якій роботі надають перевагу закарпатці і ким працюють віддалено? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Кого шукають роботодавці

Спочатку розберемося з ринком вакансій.

За інформацією обласного центру зайнятості, у топі наразі 5 професій. І вони саме вимагають постійного перебування за місцем роботи.

Отже, серед актуальних вакансій, які є у базі даних Закарпатської обласної служби зайнятості, на сьогодні найбільш затребуваними є: швачка – 33 вакансії (при цьому платити готові за таку роботу у середньому 8835 грн); начальник відділу поштового зв’язку – 17 вакансій (із зарплатою 6709 грн); кухар – 17 вакансій (за роботу роботодавці пропонують 9350 грн); верстатник деревообробних верстатів – 14 вакансій (можна заробити на місяць 9607 грн); офіціант – 11 вакансій (із середнім розміром заробітної плати 7190 грн).

Як бачите, вибір не широкий і зарплатня не висока!

А скільки спеціалістів претендує на одну вакансію?

Оскільки в Ужгороді і районах ситуація різна, бо в обласному центрі вибір набагато ширший, «Карпатський об’єктив» звернувся за коментарем до начальника Хустського центру зайнятості Володимира Гуца, адже Хустщина після децентралізації стала одним із найбільших округів нашого краю, хоча при цьому з роботою тут завжди були труднощі.

«Якоїсь загальної статистики у нас немає, бо кожен місяць може бути по-різному, – зазначив він. – Так, у треді саме робітничі професії. Але на підприємства приходять різні замовлення. Наприклад, один місяць нам приходить замовлення із «Берегкабель» на 20-30 робочих рук один місяць, а вже за місяць вони зупиняють виробництво. І так само може бути й щодо інших фабрик чи заводів. Але в середньому на одну вакансію є 5-15 претендентів».

При цьому, за його словами, найчастіше роботодавці шукають саме швачок, вантажників, складальників взуття, операторів, слюсарів. І цю роботу аж ніяк не можна виконувати вдома….

Але й наші краяни не надто поспішають до служби зайнятості, надають перевагу пошукам заробітку через знайомих, газети, або самостійно.

Що хочуть робити закарпатці?

Останнім часом у області багато молоді з вищою освітою. І ці люди воліють займатися блогерством, продавати через Інтернет, щось робити у себе на кухні на замовлення, ніж сидіти за копійки у офісі.

«Я – професійна кондитера, – каже Мирослава Коваль із Виноградова. Працювала в цеху за 10 тисяч гривень. Зміна була по 10-12 годин. У мене двоє дітей, які часто хворіють. Лікарняні мені ніхто не оплачував. Тому звільнилася. Зараз зареєструвалася як підприємець і випікаю на замовлення тортики. При цьому заробляю до 30 тисяч гривень на місяць. І це – у часи кризи, коли в державі війна і великих застіль та святкувань закарпатці не влаштовують. Раніше могла і 50 тисяч заробити!».

Й вона справді має рацію. Адже таким чином має змогу і знайти час для родини, і займатися улюбленою справою вдома. Чим не аргумент, аби не проводити половину дня десь у цеху…

Оксана Волощук із Тячева – журналістка. Вона знайшла роботу дуже важко, працювала на одному з сайтів, але при цьому мусила знаходитися у офісі роботодавця, основна діяльність якого була пов’язана з будівництвом, а не медіа-проєктами…

«За моїм фахом працевлаштуватися непросто. Вакансій мало, фахівців – багато. Під час локдауну спробувала дистанційну роботу. Справлялася чудово. Якщо треба було, виїжджала на місце, а писала у своїй кімнаті за комп’ютером. Проте потім роботодавець почав вимагати, аби я повернулася до офісу. Мені не хотілося і я пробувала домовитися. Не вийшло. Тоді написала заяву на звільнення. Просто сидіти 8 годин щодня у офісі не збираюся. Тим більше, що зарплатня була невисокою, фактично мінімальною. Зараз веду три телеграм-канали і заробляю у 10 разів більше. При цьому роблю це вдома, коли маю для цього відповідний час. Можу працювати вночі, якщо треба, але наразі встигаю і свої функціональні обов’язки виконувати, і вдома всю роботу по господарстві зробити, іще й із сином погуляти та повноцінно відпочити», – запевнила закарпатка.

Так само звільнилася з роботи хустянка Ірина Тодавчич.

«Я – психолог. Раніше мала роботу за фахом, але в іншій області. Повернувшись додому під час карантину, оскільки фірми одна за одною почали закриватися, влаштувалася менеджером із персоналу у одній приватній компанії, бо роботи за моєю спеціальності у невеликому місті не було. Почалася війна. Певний час ми працювали дистанційно. Я проводила співбесіди у телефонному режимі. Але далі потрібно було повернутися до офісу. Я не забажала. По-перше, сама робота мені не подобалася, по-друге, платили дуже мало. Я вирішила, що працюватиму з людьми онлайн і почала розкручувати цю ідею у соцмережах. З’явилися клієнти з різних точок України, навіть із-за кордону. Почала вести блог і надавати багато консультацій безкоштовно, уже лише за вирішення проблеми беру гроші, якщо дійсно у людини серйозні труднощі. Із переселенцями працюю на волонтерських засадах. Це – мій такий невеличкий вклад у перемогу, у доброчинність заради співвітчизників, які постраждали у гарячих точках нашої держави. Роботою у віддаленому форматі дуже задоволена. Відкрилися абсолютно нові можливості для самореалізації, самовдосконалення. Вивільнився час і на додаткове навчання, і на справи по господарству, і на хобі, тобто… на в’язання… Нове життя мене цілковито влаштовує!», – стверджує жінка.

У той же час роботодавці далеко не завжди готові йти на поступки персоналу… і з більшою радістю сприймають їхнє звільнення, ніж готові шукати компроміс.

Іван Кравченко з Мукачева категорично проти віддаленої роботи. У нього агенція з працевлаштування за кордоном і фактично персонал може виконувати обов’язки у режимі онлайн…

«Якщо мова йде про людину з інвалідністю, я не маю нічого проти, але якщо зі здоров’ям усе гаразд, для мене є недопустимим, аби хтось працював онлайн. Я не бачу, що робить співробітник, не можу його контролювати! Працюючи вдома, людина стає розслабленою і може недобросовісно виконувати обов’язки. Я маю досвід такої праці під час локдаунів. Були скарги з боку клієнтів на те, що на телефонні дзвінки не відповідають, що розмовляють зневажливо та інші. Цих працівників було звільнено і зараз у мене інший колектив, який працює виключно у офісі. Як на мене, робота повинна виконуватися на місці, а не вдома… для цього і є поняття «робота»! У мене така думка. Із нею хтось може погодитися, а хтось може мати протилежну», – заявляє він…

Цікаво, що останнім часом більшість людей не тільки на Закарпатті, але й у всьому світі надають перевагу роботі дистанційно. Далися взнаки карантини і люди пересвідчилися, що продуктивність віддаленої праці може бути далеко не гіршою за багатогодинне просиджування в офісі…. а навіть у рази вищою.

Наприкінці минулого року компанія Microsoft зробила доволі незвичне опитування. Вона дослідила думку понад 20 000 людей у 11 країнах світу. При цьому розглядалися як погляди роботодавців, так і персоналу… і при цьому вони кардинально різнилися. Як стало відомо під час експерименту, 85% керівників переконані, що перехід до гібридної або дистанційної роботи зменшив їхню упевненість у продуктивності праці колективу. Але в той же час 73% працівників сподобалося виконувати обов’язки вдома і вони зазначили, що хочуть і далі так працювати. Навіть більше, до офісів повертатися не збираються, адже переконані, що там більшість часу проводять в очікуванні керівництва і ефективність їхньої діяльності набагато нижча, ніж віддалено.

Тож як працювати і чим саме займатися – вирішувати кожному особисто. Головне, аби улюблена справа приносила достатньо коштів.

Марина АЛДОН