Закарпатка від квітня живе в лісі у мікроавтобусі

Здається, мати затишний будинок – це все, що людині потрібно. Так… але не кожній. Є такі екстремали, що прагнуть чогось незвичного. Наприклад, закарпатка Наталія Сойма із Тячева. Жінка вирішила, що мешкати в будинку може будь-хто, а от у машині – далеко не всі. Тож вона спробувала оселитися в хатинці на колесах. Чому? Чи має вона там хоч якісь зручності? Як їй насправді живеться і чи не важко у побуті? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Змінила хату на колеса

Наталія – любителька адреналіну. Вона, здається, не боїться жодних випробувань. Худенька, тендітна, але сильна. Уже пів року вона мешкає не у своєму будинку у Тячеві, а посеред лісу. Жінці 42 роки, але енергії в неї, як у дівчинки.

«Я завжди дуже любила швидку їзду, та у нас на дорогах сильно не розженишся. Таких вибоїн, як колись, уже немає, утім вони й так не ідеальні. Німецькі автобани – це моя мрія. Я їх випробувала і це – неймовірно», – посміхається вона.

Водити автомобілі Наталію Сойму навчив батько. Їй було лише 10, а вона вже вміло маневрувала за кермом. Водійське посвідчення, щоправда, отримала аж у 22 роки.

«Батько працював водієм, це в мене у крові. Мама аж за голову хапалася, що ми з ним витворяли посеред поля. Я була ще дитиною, на трасу за кермом він мене не пускав. А от молодша сестра, їй 40 років, машини не любить. Вона не водить автомобіль, не цікавиться автоновинами. Маленькою я мріяла мати свою машину, всюди їздити. Та так склалися обставини, що «права» отримала аж у 22. Мама сильно хворіла. Було просто не до того. Батьки вже давно померли, до речі», – сумно зітхає жінка.

Чоловіка обирала за вмінням їздити

Наталя завжди була вродливою і подобалася хлопцям. Вибрати, як то кажуть, судженого, мала з кого.

«Я постійно мала багато залицяльників Родина на ті часи була небідною, тож і бігали за мною молодики табунами. Та я обирала не за статками. Мені було важливо, щоб хлопець поділяв мої захоплення. Біля хати, а ми жили у селі практично на узліссі у мене був такий собі автодром. Там я влаштовувала для хлопців випробування. Хто не вмів нормально водити машину – до побачення. Із Миколою познайомились, коли мені було 19. Він був на 7 років старшим за мене. Працював таксистом. То були важкі часи у країні, безгрошів’я… Ми познайомилися на дискотеці у Тячеві. Він мені сподобався. Але випробувати вирішила і його. На мою радість, «іспит» Коля склав «на відмінно» Таких чудасій, які витворяв він за кермом, я не бачила ще ніколи. Тому заразу розуміла – це моя людина, саме той, на кого я чекала. Почуття були взаємними і ми через рік побралися. У нас народилася донька Ангеліна. Вона теж із маленької водила автомобілі. Їй передалося наше хобі», – каже жінка.

Зараз дівчині 21 рік і вона живе в Італії, куди поїхала вчитися на художника-дизайнера.

«У Мілані мешкає моя сестра. У 2008 році поїхала туди на заробітки, знайшла італійця, побралися і вже 10 років живуть щасливо. Ангеліна проживає тепер поки що з ними, але хоче винайняти власне житло. У Оксани є восьмирічний син, донька не хоче створювати незручностей. Я за неї спокійна, вона серйозна, відповідальна, не лише вчиться, але й підробляє. Має «Fiat Panda». Купила з власних грошей», – розповідає «Карпатському об’єктиву» закарпатка.

Прийняти рішення підштовхнула трагедія

Чоловік Наталії багато років був дальнобійником, добре заробляв і родина вдома мала цілий автопарк.

«Я з Колею об’їздила всю Європу. Ми були разом 20 років. Це був найкращий період мого життя, – пригадує Наталія Сойма. – Ми купили будинок у Тячеві, гарно обладнали його, відкрили магазинчик… у кожного з нас було по кілька машин… Стільки приємних солодких споминів гріють душу, що аж до сліз. Наша родина завжди була активною, ми ходили в походи, вихідні проводили на природі, підкорювали карпатські вершини. Загалом мали дві спільні пристрасті – гори та автомобілі. Дуже добре, коли подружжя має однакові погляди на життя. Ми добре розумілися і майже ніколи не сварилися. Хіба що на дрібницях, які стосувалися виховання доньки».

Однак щастя не було вічним…

«У той рейс Микола відправився один, хоч я також хотіла з ним поїхати. Та мене прихопив поперек і він попросив залишитися. Я не буду вдаватися до деталей, як усе трапилось, бо мені дуже боляче пригадувати. Та мені зателефонували і сказали, що трапилась аварія, а Коля загинув. Це було на території Польщі. Винуватця посадили, та мені від цього не легше. Моє життя поділилося на «до» та «після». Цей рік у мене без чоловіка перший. Не можу відійти… Тому й спало на думку пожити у лісі. У будинку все нагадує його і я постійно плачу. Зимуватиму вдома у хаті, але на весну, літо і майже всю осінь вирішила усамітнись від усіх», – наголошує жінка.

Ліс надихає і дає сили

У родини Наталії є мікроавтобус Mercedes-Benz, обладнаний кухнею, двома спальними місцями. Колись сім’я подорожувала і купила його для мандрівок. А зараз він став для закарпатки хатинкою.

«Домашніх тварин у нас немає. Це – відповідальність. Була колись вівчарка, її ми всюди возили з собою. Коли ж не могли, її годувала сусідка. Лайма прожила 12 років, померла від старості. Більше собак ми не купували, кішок не мали ніколи. Донька виросла, поїхала влаштовувати своє життя… Микола загинув… І я залишилась абсолютно одна у цьому світі. Щоб не збожеволіти, зачинила хату, сіла у бусик і поїхала у ліс. Спочатку думала, що поживу день-два – повернуся. Але потім відчула, що природа мене зцілює, тут я почуваюся спокійно, тож вирішила, що залишуся. За продуктами коли треба – їду. Питання, які потрібно – вирішую. У мене є генератор, є світло, інтернет. Зі мною ноутбук. У магазин замовляю товар, контролюю всі питання у режимі онлайн. Взагалі проблем немає. Я звикла працювати дистанційно, це – не вперше. Ми ж часто раніше з чоловіком бували за кордоном, але в роботі не це створювало жодних проблем», – зізнається вона.

Наталія Сойма заявляє, що джерельна вода дає таку енергію, якої немає у водопровідній.

«Тут неподалік потічок. Я миюся джерельною водою. Її ж п’ю, на ній готую їсти. Здається, вона воскресила мене, дала таку енергію, якої в мене не було ніколи. Не дарма наші пращури були такими здоровими, – переконує наша землячка. – Крім того, у лісі особлива атмосфера, тут усе надихає».

За словами Наталії, вона не боїться диких тварин, бо їх майже всіх перестріляли.

«Жодного разу не бачила ні вовків, ні ведмедів. Та я взагалі переконана, що тварин не потрібно боятися, вони не несуть небезпеку. Страшно від людей… Це ж вони їх тут усіх перестріляли, мисливці всякі, браконьєри… Колись ліси кишіли живністю, а тепер за півроку хіба що білочок та зайців бачила… і одного разу косуль», – каже вона.

Наталя стверджує, що гори – як храм, там зцілюється душа.

«У горах ближче до Бога. І це – не якась вигадка. Я реально відчуваю що потроху мій стан почав покращуватися. Багато молюся, весь день проводжу серед казкової природи. На душі із кожним днем стає легше», – трохи з сумом у голосі запевняє Наталія Сойма.

Зараз у жінки є лише одна мрія – вона хоче купити собаку.

«Аби розділити мою самотність, мені потрібен друг. На наступний рік знову хочу поїхати хоча б на кілька місяців пожити у ліс. Утім зроблю це не сама. Взимку мушу собі придбати німецьку вівчарку. Цього разу візьму «хлопчика». Просто аби не нагадував мені Лайму, яку дуже любила. Уже підшукала заводчика, знаю, як назву своє «дитинча». Взимку житиме зі мною у будинку. А навесні разом відправимося в серце природи – у гори», – оптимістично заявляє закарпатка.

Марина АЛДОН