Хустянка 5 рік буде зимувати без тепла, забула смак м’яса, але вважає себе щасливою

На жаль, багато людей зараз живуть або на межі, або навіть за порогом бідності. Ми спочатку нарікали на карантини, тепер на подорожчання через війну, дорогі комунальні послуги та масу інших незручностей. А дехто, виявляється, живе зовсім скрутно, але радіє кожній миті і ні на що не скаржиться. Галина Сабов уже 4 роки зимує в холодному будинку, без газу і тепла, поховала усіх рідних, але сповнена оптимізму і каже, що готова й далі гідно нести свій «життєвий хрест». Як же виживає жінка? Як харчується? Як не замерзає у хаті в люті морози? Про це вона й розповіла «Карпатському об’єктиву».

Бавить сусідських дітей і на душі стає світліше

Закарпатці 65 років. Вона акуратна і доглянута. Працювала колись продавчинею. Зараз на пенсії. Отримує близько 2 тисяч гривень. Не розкошує, бо за ці гроші багато чого купити не можна. Живе у квартирі, городу не має, тож продукти доводиться купувати.

«Я багато хворію і велика сума йде на ліки, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – Колись була такою здоровою, що навіть грип мене обминав. А 9 років тому на заробітках убили мого єдиного сина. Це був такий стрес, що ми з чоловіком мало не збожеволіли. Дітей у Василя не було, тож ми залишилися без нащадків. Хворе серце Івана, чоловіка, не витримало горя і через рік після трагедії він помер. Я залишилася одна, як стеблинка у полі. Подруг маю, але якими б добрими не були, вони не рідні, у них свої сім’ї. Сестер чи братів не мала ніколи. Відчуваю себе сиротиною у світі. Але живу далі, бо так треба. Бавлю сусідських діточок і на душі стає світліше. Тільки ночами важко, нерідко плачу».

Пані Галина витирає сльозу, зітхає і продовжує оповідку:

«Ніколи не думала, що на старість не буде кому кружку води подати. Була б молодшою, всиновила б якусь покинуту дитину. Але в такому віці хто мені дасть! Та ще й самій! Знайома радить собі якогось діда знати, та я не можу. Жоден чоловік не буде таким, яким був мій. Ми з Іваном жили дуже добре, душа в душу, ніколи не сварилися, довіряли одне одному, підтримували. Тому за іншого навіть не думаю, хоча вже 8 років, як овдовіла. Дуже сумно, що його не стало».

Газ відключили за несплату

Так сталося, що Галина Сабов залишилася без опалення. 4 роки вона вже живе без газу.

«Субсидію я не оформляла, а платити не було з чого. Борг накопився чималенький і мене відключили. Та я нікого не звинувачую. Навчилася жити і без газу. Готую на електричній плитці, жила б у приватному будинку, встановила б грубку, піч якусь, було б легше, але ж у квартирі не можна. Взимку трохи підігріваю кімнату каміном, сплю на грілці, так мені не холодно. Але тут теж є нюанси. Аби було тепліше, бажано завчасно нагріти ліжко. Крім того, аби не обпектися під час сну, грілку бажано чимось ще накрити, скажімо, простирадлом. Також накриваюся двома ковдрами, лягаю в одязі», – ділиться думками жінка.

А ще вона стверджує, що вдень, аби не замерзнути, закутується у плед та старається багато рухатися.

«Незручно трохи взимку через холод, але призвичаїтися можна до всього. Минулу зиму було так нестерпно, що навіть у рукавицях сиділа. Це вже п’ята зима буде, як я без газу. Погано, що цієї осені дуже скоро похолодало, та і весна була пізньою. Влітку була страшенна спека. Тож думала, як би собі трохи тепла законсервувати. На жаль, цього ми ще не навчилися робити. Та нічого, якось воно буде! – каже пані Галина. – Пішла б десь ще підробляти, та я інвалід на ноги, ледве на вулицю виходжу. Хоча, коли мерзну, намагаюся якомога більше рухатися, щоб кров розганяти, зарядку роблю. І це також допомагає. Загалом людина – таке витривале створіння, шо може будь-до чого звикнути: як до поганого, так і до доброго. Тому я нікому ні на що не скаржуся, у загальному в мене все гаразд. Жива – і це вже чудово. Он хлопці на фронті у окопах ночують! Вони ж не плачуть, не кажуть, що їм незручно, не кричать, що холодно. Натомість щомиті наражають себе на небезпеку. У них немає ні подушок, ні ліжка. Нічого. На них ще й дощ паде! І сніг взимку… От із них і слід брати приклад! А в мене, дякувати Богу, усе є, маю дах над головою і у вікна нічого не дує! Зараз багато хто навчився цінувати те, що має, навіть найменші дрібниці!».

Їсти можна приготувати з усього

Галина Сабов хоч і не розкошує, та в неї на столі завжди є якісні продукти. Вона їсть скромні наїдки, але каже, що завжди сита.

«Багато вживаю каші. Вона тримає мене. До того ж це – здорова їжа. Від неї якоїсь тяжкості у шлунку немає ніколи, як колись, бувало, від смаженої курки. Принаймні, на сніданок каша підходить ідеально усім. До неї додаю трохи масла і їжа вже готова. М’ясо не їла дуже давно, навіть смак його забула. Відколи чоловік помер – точно в роті і шматка не мала. Якось навіть не тягне на нього. Та й я дотримуюся усіх постів, тож зовсім не відчуваю потреби у ковбасі, шинці чи тій же домашній відбивній. Але це не заважає приготувати щось смачне. Котлети, наприклад, можна з сої зробити, з гречки, навіть з макаронів, що залишилися, чи із картоплі. Аби трималися, не розлізалися, замість яйця можна додати або крохмаль, або дрібно натерте яблуко. Готувати я вмію смачно. Чоловік завжди хвалив і в приклад іншим ставив. Аж не по собі було, бо я людина скромна! Та й загалом, гадаю, будь-яка закарпатська жінка хоч із чого їжу зліпить, – усміхається хустянка. – Гриби не купую, бо для мене вони досить дорогі, сама ж у ліс піти не можу, нога дошкуляє. На базар за продуктами, чи в магазин іду, звісно, але після довгого навантаження суглоби болять. Операцію би треба робити, бо вони зносились, та не маю таких фантастичних коштів, аби її оплатити. Тож потихесеньку собі шкандибаю. Ходити можу – і це вже великий плюс. Не у візку ж пересуваюся!».

Як розповідає жінка, на зиму вона собі приготувала багато консервації, тож із харчами в неї проблем не буде. Запаси робити допомогли й інші і вона їм за це щиро вдячна.

«Влітку всього собі накупила, коли дешево було. Тепер уже й помідори подорожчали, і огірки, і капуста. Але викрутися можна з будь-якої ситуації, навіть якщо якогось із продуктів вдома немає. Скажімо, голубці з листя винограду можу накрутити, це теж смачно. На зиму перцю собі заморозила, малини для компоту, квасолі законсервувала, сусідка з села три ящики яблук привезла. Інший сусід, молодий, друг покійного сина, 4 мішки картоплі мені купив. Незручно було, не хотіла брати. Соромно якось стало, але він запропонував бартер – я з дитинкою його сиділа влітку, бо вони з жінкою до її матері в іншу область їздили, а малій зі мною дуже сподобалося. Тож він просив, коли взимку садочки не працюватимуть, щоб ще донечку побавила. А мені ж це така радість! Настя така щебетлива, як пташечка. Вона з іграшками приходить, але ніколи не розкидає їх абиде, усе за собою прибирає. Не малятко, а янголятко справжнє. Біленька, з блакитними очима, як намальована. І допомогти мені завжди хоче. Скоріш за все, у їхній квартирі з дитиною сидітиму, бо в мене холодно. Для мене буде неймовірно приємно проводити час із дівчинкою».

Також закарпатка зізнається, що останнім часом багато молиться.

«У мене вільного часу тепер аж занадто багато. Тож сумно стає, беру в руки псалтир і читаю. Із душі ніби одразу тягар спадає, – наголошує вона. – Молитва зцілює, дає нам сили рухатися далі, жити, знаходити довкола себе якісь радощі. Телевізор дивитись нудно стало, майже не вмикаю. Деколи вишиваю, навіть продаю скатертини і від цього маю якісь гроші собі на ліки. Зір, правда, вже трохи підводить, не ті очі, що були колись, але й сильно нарікати не смію, бо окулярів не одягаю».

Цю зиму Галина Сабов не вважає для себе важчою за попередні, бо до екстремальних умов звикла і не боїться холодів.

«Головне, аби в державі запанував мир! Це – найважливіше, а тепло – то таке. Жодна ж зима не вічна!», – серйозно каже вона.

А загалом жінка вважає себе щасливою, незважаючи на непрості випробування долі.

«Якщо я жива – значить це вже щастя! Вранці прокинулась, відкрила очі, побачила небо – це чудово. Поїла, бо є хліб на столі – подякувала Всевишньому за все! Вміймо радіти дрібницям і перестаньмо зациклюватись на проблемах! Тоді всі будуть більш щасливими!», – оптимістично підсумовує пані Галина.

Марина АЛДОН