Валерія з Харкова залишилася одна на Закарпатті. Дівчинка, незважаючи на те, що є неповнолітньою, пробує заробляти і робити світ прекрасним

Війна розкидала у різні кінці світу навіть близьких людей, вона розлучає сім’ї і завдає багато болю та втрат. Одні їдуть за кордон, інші шукають можливості будувати життя нуля в Україні, на відносно безпечних територіях. Найгірше, що в ситуації, яка склалася в державі, постійно страждають діти.

Валерії 17, вона опинилася сам-на-сам із болем, трагедіями та опинилася за сотні кілометрів від рідної домівки, не маючи грошей, роботи та близьких поряд.

«Я неповнолітня. Моя мама виїхала за кордон. Мені не вдалося. Не пустили, не маю закордонного паспорта. Усі інші рідні залишилися у Харкові. Я зупинилася на Закарпатті. Приїхала сюди сама. Живу в Хусті майже від початку військового вторгнення. Поруч немає нікого, – розповідає дівчина «Карпатському об’єктиву».

Незважаючи на труднощі, вона усміхається, говорить спокійно і з бадьорою ноткою в голосі. Дівчина неймовірно позитивна і життєрадісна, має багато мрій та планів на майбутнє.

А ще… харків’янка дуже талановита, чудово малює. Вона переконана, що кожен повинен займатися тим, до чого лежить душа.

«Я пробувала знайти роботу, аби якось облаштуватися. Не вдалося. Усім потрібно із чогось жити, чимось харчуватися, десь ночувати… Я ж залишилися зовсім без засобів для існування. Оселилася у соціальному хостелі «Хуст». Добре, що знайшлися добрі люди, які допомогли хоча б із житлом, підтримують, підбадьорюють мене. Коли шукала роботу, одні мене не захотіли взяти, бо я неповнолітня, інші казали, що робота є лише для місцевих», – зізнається дівчина.

Справді, знайти роботу у маленькому Хусті дуже непросто: немає вакансій навіть для самих мешканців міста, а якщо і є, то для дуже обмеженої кількості людей, вузької спеціалізації… тож що дивуватися, що молоду дівчинку просто «відшили», не варто.

Утім Валерія це сприйняла адекватно, хоча їй і дуже хочеться як заробляти, реалізувати свої вміння.

Тож дівчина почала малювати і волонтери запропонували їй навчати цьому мистецтву інших.

Наразі для неї організували групу з діток, які за невеликі благодійні пожертвування вчаться малювати. Валерія радіє, бо це – справді те, до чого у неї самої найбільше лежить душа.

А творить вона справжні шедеври!

Навіть показує в телефоні власний портрет. Каже, що створила його у стилі реалізму. Дійсно, робота шикарна! Виконана і художньо, і правдоподібно, і незвично, і цікаво.

«Себе я малювала у простенькій програмі Paint, – зізнається Валерія. – Малюю прямо в телефоні. Це мене заспокоює, надихає, допомагає розслабитися».

Живопису та малюнку інших дівчина навчає за індивідуальними програмами. Каже, що відкриває дітям новий цікавий світ. На Закарпатті почувається спокійно, бо не чує вибухи снарядів, утім коли доноситься сигнал повітряної тривоги, здригається… їй стає не по собі, бо не забула, що випало на долю пережити вдома.

«У сусідній будинок, коли я ще жила у Харкові, влучила російська ракета. У нас осколки трішки полетіли. Винесло скло на балконних дверях і на вікні на кухні. Це – дуже моторошно і страшно! – наголошує вона. – Ми з мамою прийняли рішення їхати з міста. Вдома з родичами залишився котик. Його ми не взяли, за ним є кому наглядати».

Найбільше зараз Валерія мріє про мир, хоче повернутися додому, але поки там небезпечно, воліє залишатися у Хусті. Хоч місто і маленьке, порівняно з її рідним, та дівчина радіє, що може спокійно лягати спати і прокидатися, що може бути корисною для інших, має змогу займатися улюбленою справою, що за вікном нічого не вибухає…

Звісно, хочеться побажати талановитій харків’янці, аби все задумане у її молодому житті здійснилося, аби вона й далі розвивала свій творчий дар, творила цікаві роботи, передавала знання іншим, а також, аби її родина нарешті возз’єдналася, адже можна собі тільки уявити, як наразі такій ще зовсім юній дівчині мешкати так далеко від рідної домівки абсолютно одній.

Та, дивлячись на Валерію, мимоволі стає зрозуміло, що все у неї буде добре, адже вона така позитивна, така весела, така впевнена у тому, що завтра точно буде краще, ніж сьогодні.

Нехай так і станеться! Успіхів у всьому цій яскравій і талановитій дівчині!

Марина АЛДОН