107950
13:13 15.112020

Про вівчарство на Закарпатті

Життя 5545

Продуктом – візитівкою аграрного Закарпаття досі вважали вино. Останнім часом компанію йому складає овеча бринза. Її походженням з Рахівщини першою серед українських продуктів було зареєстровано в переліку тих, що мають географічне зазначення. Однак просування на всеукраїнський, а також закордонний ринки залежить не лише від формування бренда, а й, хоч як банально це звучить, від наявності продукту. Із цим останніми роками не все гаразд: чисельність поголів’я овець у Карпатському регіоні різко скоротилося. Над традиційним ремеслом горян нависла загроза зникнення.

Як дати йому вижити, забезпечивши не просто існування, а й розвиток, у Хустському районі замислилася не місцева влада, а самі вівчарі. Вони створили професійне об’єднання, давши йому назву «Традиційна бринза Хустщини».

Давнє під загрозою

«Дедалі зрозумілішим і очевидним ставало: та нелегка праця, яку вкладають вівчарі, не знаходить адекватної оцінки, — розповідає обраний на початку голова цього об’єднання Василь Продан. — Виробництво продукції вівчарства в тому вигляді, який складався роками, стало невигідним для самих виробників. Після припинення колгоспно-радгоспної системи, в якій вівчарство було на одному з перших місць, усі наступні роки галузь занепадала. Полонини спорожніли, і нині доводиться говорити про збереження вівчарства як виду господарювання.

Раніше мав на утриманні пів тисячі голів овець, тепер залишилося двісті. Не вистачає робочих рук, а самій моїй сім’ї, хоч допомагають і дружина, й зять, упоратися з величезною отарою неможливо. Люди старшого віку, які здавна вівчарили і совісно ставилися до цієї роботи, вже відійшли. А сучасній молоді то нецікаво, хіба одиницям. Ми з вівчарями розуміли, що з такими підходами йде до повного зникнення давнього ремесла».

На фото (зліва направо): вівчарі Василь Продан, Ярослав Дуля та Іван Петрина — фундатори професійного об’єднання «Традиційна бринза Хустщини». Фото автора

За порадою досвідчених

Тож навесні 2017-го Василь Продан пішов на пораду до відомих у Хустському районі новаторів у сільськогосподарському виробництві й переробній галузі фермера Ореста Дель Соля і власника мінісироварні Петра Пригари. У Нижньому Селищі, де живуть, вони втілили в життя успішні проєкти і, природно, їхню думку цінують.

Саме за їхньою порадою й за сприяння було створено професійне об’єднання — асоціацію «Традиційна бринза Хустщини». А оскільки для успіху важливі менеджмент і збут, то ці обов’язки закріпили за Нижнім Селищем. Тут мають у цій справі багатий досвід, напрацювання. Завдяки асоціації вперше вівчарі відчули позитивні зрушення — вигода від вівчарства, його дохідність значно зросли.

Торік Василя Продана, якому за 50, у керівництві асоціацією замінив 28-річний Ярослав Дуля. Він із 12 років разом з батьком доглядає овець на полонинських угіддях; 18-річним завів власну отару.

«Колишні 120 гривень за кілограм сиру — то дуже мало, якщо враховувати роботу вівчарів у складних гірських умовах. Коли йде дощ або коли вовк заскочить в отару і треба його відганяти від овець — не спати цілу ніч, то спадає на думку спокійна робота в затишному кабінеті», — розповідає Ярослав Дуля. Але, зізнається, такі думки одразу відкидає, адже його ремесло — це успадкована від дідів справа, яка не має зникнути. Для цього, зауважує, вона має бути прибутковою. Тепер майже втричі більше надходжень, і це один із головних здобутків асоціації.

Не лише виробити, а й вигідно продати

Умілий менеджмент значно розширив географію продуктів, виготовлених із овечого сиру — бринзи й вурди. Ним займається Інна Пригара — молода й ініціативна випускниця економічного факультету Львівського національного університету. На її плечах — переробка сиру в бринзу й вурду, реклама і просування продуктів, а також їх реалізація і доставка споживачам. І бренд «Традиційна бринза Хустщини» сформувала саме вона.

«Продукт, виготовлений на полонинах, дається нелегко, тож він не може коштувати дешево, — розповідає Інна. — Лише тоді, коли він буде достатньо дорогим, вироблений там сир, похідні від нього бринза та вурда будуть вигідними, даватимуть прибуток».

Інна Пригара наголошує, що бринзу слід постачати покупцеві у належній упаковці, добре рекламувати. Особливо важливо доносити правдиву інформацію про продукт жителям регіонів за межами Карпат. Здебільшого вони або не знають, або мають викривлене уявлення про бринзу, і цей інформаційний вакуум потрібно заповнювати. Це й робить через особисті контакти, інтернет. Тепер серед покупців є й Київ, і Одеса, і Харків, і Дніпро та Запоріжжя.

Механізм співпраці вівчарів і реалізатора, яким працює Інна Пригара, простий. Вона викуповує від вівчарів за сталою ціною весь вироблений ними сир. Переробивши його на бринзу й упакувавши в маленькі баночки з важливою для споживачів інформацією, відправляє за різними адресами в Україні. Завдяки привабливій упаковці й грошовитим покупцям реалізаційна вартість продукту зростає втричі порівняно з початковою. Якщо спершу це було 120 гривень, то тепер — понад 300. Від цього виграють усі учасники виробничо-реалізаційного ланцюжка.

Кошти є й на розвиток

Реалізатор сиру забирає собі частину коштів, в яку входить фасування продукту, вартість баночок і послуги з менеджменту. Асоціація отримує ще частину коштів на фініші продажу.

«Нам у кінцевому підсумку виплачують ще частину коштів, і це значна сума. Ми ті кошти не забираємо, а використовуємо для розвитку. Це і видання буклетів, і проведення фестивалів, а якщо хтось захворів, то на лікування», — додає Ярослав Дуля.

Наймолодший член асоціації — Юрій Дувалка. Попри 23 роки, встиг придбати чотири сотні овець і кіз. Каже, що зі створенням об’єднання працювати стало вигідніше, з’явилися нові перспективи. Він і ще троє найнятих вівчарів утримують тварин на полонині Ягодична на висоті понад 700 метрів, за сезон виготовляють майже півтори тонни сиру.

«Велику увагу в асоціації приділяємо якості продукції, яка має бути високою,— стверджує Юрій Дувалка. — Тоді й покупці будуть задоволені, і постійний збут гарантований».

Парадокс карантинного періоду

Карантинні обмеження внесли істотні корективи у продаж бринзи. З одного боку, довелося скасувати фестиваль «Традиційна бринза Хустщини», який набув багатьох прихильників за попередні роки. З іншого, є такий парадокс, що продаж продуктів значно збільшився. Як стверджує Інна Пригара, вдавалося реалізовувати втричі більше продукції, ніж це було раніше, за звичайних умов. Підприємиця пояснює це особливими умовами життя в цей період: люди обмежувалися приготуванням їжі в домашніх умовах. Бринза — продукт, який дає змогу готувати на власних кухнях смачні страви в широкому асортименті. Саме в цей час бринза активно поїхала в супермаркети великих міст України, а також на приватні замовлення через пошту.

Нещодавно овець зігнали з полонини в долину. Але виробництво триває, адже зеленої трави тут удосталь. Попереду зимове утримання тварин, окоти вівцематок, підготовка до наступного сезону.

Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах