У Берегові вшанували пам'ять депортованих тематичною презентацією «Господи, допоможи нам повернутися додому»

Цього року виповнюється 80 років відтоді, як угорське та німецьке чоловіче населення, що проживало на Закарпатті, було примусово вивезення на так звану «Маленьку роботу», що є однією з найбільших трагедій закарпатських угорців.

25 листопада у Берегові відбувся пам’ятний захід до Дня жертв сталінських репресій.

Подію організували Товариство угорської культури Закарпаття, Закарпатський угорський інститут ім. Ф. Ракоці ІІ та Центр соціальних наук імені Тиводара Легоцького.

На початку заходу на подвір’ї ЗУІ присутні поклали вінки пам’яті до скульптури Петера Матла «У гужі».

Після цього учасників заходу привітала Кароліна Дарчі, секретар з політичних комунікацій KМКС, доцент кафедри історії та суспільних наук ЗУІ.

У своїй вступній промові президентка ЗУІ Ільдіко Орос звернула увагу на те, що депортація угорських чоловіків у 1944 році була настільки глибоко болючою і трагічною подією, що вона також впливає на життя нинішніх поколінь.

Керівник Берегівської організації КМКС Іштван Молнар Д. нагадав, що з Берегова забрали 550 чоловіків, із них 350 загинуло в концтаборах. З моменту свого створення КМКС наполегливо працює над тим, щоб доля невинно засуджених наших співвітчизників не канула, а щоб про неї знали всі покоління.

Викладачка історії інституту Ракоці та дослідниця ГУЛАГу Ержебет Молнар Д. у своїй презентації під назвою «Маленький робот – індивідуальна та колективна травма закарпатських угорців» звітувала про ті пережиті жахи. Колективна травма складається з безлічі індивідуальних трагедій, які ми зараз несемо в своїх генах і від яких лише загальна пам’ять може дати певні ліки.

Потім відбулася вистава «Господи, допоможи нам повернутися додому!» Закарпатського угорського драматичного театру.

Глядачі мали змогу побачити прем’єру цієї вистави, яка наблизила найбільшу трагедію закарпатських угорців за історіями окремих доль, які пережили події 1944 року. Актори справді відтворили на сцені жахливу глибину та нестерпний біль, згадуючи долі жінок, які залишилися вдома. Глибокий жах і страждання у виставі були пронизанв слабким промінчиком надії, що може закінчитися тим, що Бог допоможе. Окрім драматизму вистави, допомагає сьогоднішнім людям зрозуміти ту нелюдськість, яка сталася 80 років тому. Трагедію наших предків актори передали з великою віддачею та чудовою грою.

У зв’язку з виставою директорка театру Едіна Шін повідомила, що вистава протягом тижня буде представлена у кількох місцях Закарпаття, зокрема, в Мукачеві, Великих Берегах, Пейтерфалві, Чопі, Тячеві та Есені.

Після прем’єри актриса та режисерка Наталія Гал, яка поставила виставу, розповіла: «Я вважаю, що ми повинні бути вдячні тим людям, які, пройшовши те пекло, все ж знали і наважувалися говорити про те, що сталося. Крім того, залишаються щоденники, з яких теж можна багато прочитати. В моїй родині було кілька людей, яких вивезли та не повернулися. Окрім вшанування пам’яті цих людей, я вважаю, що важливо трішки відкрити серця сьогоднішнього покоління, щоб воно не лише пізнало те, що сталося, а й відчуло його глибину».

Наталія ВАРОДІ, фото автора