Ужгородська «Дорога життя» відсвяткувала своє 20-річчя

Терниста, сповнена сміху і сліз, радощів і болі, «Дорога життя» відсвяткувала 20 років із часу свого заснування. За цей час перші вихованці закладу вже встигли вирости, закінчити навчання, а деякі навіть створити сім’ї та народити дітей.

Ось уже 20 років Ужгородський медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя» допомагає дітям з особливими потребами. Благодійна неприбуткова організація займається комплексною реабілітацією дітей і молоді від народження і до 25 років. Щодня центр відвідує 80 осіб з інвалідністю, у тому числі 57 дітей.

За час свого існування центр переживав злети і падіння, але стійко зносив усі негаразди, що випадали на його долю. Ставав на ноги, міцнішав завдяки багато в чому його колективу на чолі з директором Олегом Кириленком.

– 20 років діяльності Медико-соціального реабілітаційного центру – це 20 років мого життя, – розповідає пан Олег. – Серйозний відрізок для того, щоб щось проаналізувати і в своєму житті. Але найголовніше – це те, що за цей час вдалося допомогти багатьом людям і вирішити багато завдань. Нині на урочистих заходах будуть ті, які були першими нашими вихованцями. Їм уже виповнилося 24 роки і більше. На превеликий жаль, дитяча інвалідність – це така річ, яка з кожним роком зростає. Тому роботи у нас не меншає. Але ми стараємося тримати руку на пульсі, вивчати щось нове й вникати в сучасні методи реабілітації дітей. Звичайно, що всім ми допомогти не можемо, але намагаємося залучити їх у ті чи інші програми. Звичайно, якщо б не підтримка міської влади, однозначно нічого б не було. За цей час, звісно, було багато різних благодійників та друзів.

Серед іноземців, котрі в різні часи відвідували Ужгород, американка Керол Полсон посідає особливе місце. Вона була однією з ініціаторів створення 1997 року Асоціації громадян міст Ужгорода й Корвалліса, і саме їй, за свідченням багатьох, Ужгород завдячує заснуванням 1999 року Медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» (тоді – «Оптиміст»).

Це вона підтримала ідею ужгородських чиновників у тому, що такий заклад нашому місту конче потрібен. І не тільки підтримувала, але й показувала успішні приклади – у своєму рідному Корваллісі (штат Орегон), куди був запрошений тодішній міський голова Степан Сембер.

– Я є тим, хто стояв біля джерел створення цього центру, – розповідає Степан Васильович. – Історія створення центру досить цікава. Рішення про його створення було прийняте на території Америки. Тоді за допомогою Керол Полсон нам вдалося відкрити реабілітаційний центр в Ужгороді. І він вже успішно функціонує 20 років.

З того часу пані Керол залишається найбажанішою гостею для працівників і вихованців цього закладу.

– Мені так приємно, що я могла бути частиною цього центру із самого початку, – розповідає пані Керол. – Я хотіла підтримати цих дітей, їхніх батьків. Зламати стереотипи суспільства, яке повинне розуміти, що воно має підтримувати людей з особливими потребами. За ці роки я бачила, як ці діти розвивалися у різних напрямках: фізично, розумово, соціально. Я бачу, що вони щасливі. А до відкриття центру ці діти сиділи вдома, зачинені від світу. Утім усі працівники центру, вихователі, вони настільки віддані тому, чим вони займаються, і це помітно! Звичайно, хочеться побажати успішних і довгих років життя цьому центру.

Тож із нагоди свята у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв відбувся святковий концерт. Серед запрошених – вихованці закладу, численні його друзі та благодійники, у тому числі з-за кордону, представники обласної та міської влади.

Присутні на святкуванні переглянули фільм про роботу «Дороги життя», чудовим дарунком усім стали виступи Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, відомого гурту VANDOR, вихованців ПАДІЮНу.

Продовження святкування відбулося у суботу, 5 жовтня (о 17.00), в обласній філармонії, де виступали вихованці «Дороги життя».

Христина БІКЛЯН