На диво треба чекати сім років, або Європейський романтизм по-закарпатськи

Єврореволюція, євроінтеграція, євро… Ці слова стали чарівними для більшості українців.

Однак мрія поки залишається мрією, бо повноцінними представниками євроспільноти ми все ще не стали. Тим більше, що, як заявив днями посол України при ЄС Микола Точицький, країни – члени Європейського Союзу наразі обговорюють можливість відтермінувати введення безвізового режиму для наших співвітчизників.

Чи можна всидіти на двох стільцях?

Подвійне громадянство для закарпатців – річ звичайна, тим більше, що справді чеських, словацьких, румунських та угорських предків знайти в генеалогічному дереві чи не кожної сім’ї неважко. Особливо полюбляє наш брат Угорщину. Єдиною перепоною при отриманні паспорта країни-сусідки є необхідність знання угорської мови. Утім навіть це не спиняє шукачів пригод. Сьогодні в Ужгороді, Берегові, Мукачеві, Хусті, Тячеві та інших закарпатських містах можна записатися на мовні курси. Кому ж до вподоби індивідуальні заняття, той може скористатися послугами репетитора. Дехто навіть удається до експериментів з відеоуроками та самостійного дистанційного онлайн-навчання.

– Дід у мене був етнічним угорцем. Колись Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини, тож населення могло вільно обирати собі місце, де хотілося жити. На жаль, знання мови не передалося ні мені, ні братові, батьки з нами вдома розмовляли українською. Але, видно, поклик крові взяв своє, адже я з легкістю за кілька місяців опанував угорську, хоча кажуть, що ця мова є дуже важкою, – ділиться думками Дмитро Товт із Хуста. – Учився сам, при цьому дивився угорські телеканали. Для вдосконалення взяв лише кілька індивідуальних уроків. До речі, вивчення угорської обходиться набагато дешевше, ніж англійської.

І хоча панові Дмитрові угорська потрібна не для трудової міграції, а для спілкування з діловими партнерами під час поїздок, усе ж багато хто прагне знайти місце під сонцем саме за кордоном.

– Якщо маєш угорський паспорт, перед тобою відчиняються двері в інший світ. Коли вдома не можеш знайти нормальної роботи, це неабиякий привілей. Я, скажімо, працюю в Голландії. Оплата праці висока. Правда, удома буваю дуже рідко – усього кілька днів на рік, але незабаром планую забрати за кордон усю родину, – запевняє пан Мікловш із Вишкова.

Хоча офіційно подвійне громадянство є протизаконним, фактично за наявність двох паспортів на Закарпатті нікого не карають. Та й виявити подібний «злочин» не так і просто. Крім того, навіть заплативши штраф, людина може собі спокійно жити, як кажуть, за подвійними стандартами.

За неофіційною статистикою, від 5 до 10 відсотків українців мають паспорти інших держав, при цьому угорський документ, що посвідчує особу, є щонайменше у 80–90 тисяч наших співвітчизників, румунський – у 80 тисяч, чеський та словацький – у 70 тисяч. Щодо закарпатців, то майже кожен четвертий мешканець Срібної Землі – громадянин двох країн.

Чому в супермаркетах немає дешевих європейських товарів?

Зона вільної торгівлі з країнами ЄС у нас діє з 1 січня. Відтоді минуло півроку, а дешевих продуктів на полицях наших крамниць досі немає. Навіть якщо між товарами й трапляється брендова зарубіжна продукція, то за фантастичною ціною.

Як же викручуються наші співвітчизники? Адже від цінової політики на їжу багато в чому залежить сімейний бюджет, тим більше, що комунальні послуги останнім часом дуже подорожчали, а зарплати так і залишилися або незмінними, або зросли всього на кілька десятків гривень…

– Двічі на місяць їжджу за продуктами до Угорщини. Не можу сказати, що там усе дешево, але такої, приміром, ковбаси у нас придбати ніде не можна. Чимало товарів є набагато якіснішими, ніж в українських крамницях, – каже мешканець міста над Тисою Юрій Міллер. – Зокрема італійський ніжний сир маскарпоне. Хоча Закарпаття має непоганий потенціал для розвитку агропромислового сектору, у всій нашій області виробництвом молочної продукції займається десяток фермерів, а розмаїття їхнього краму доволі скромне. Але виробників можна зрозуміти, адже закарпатці не надто активно купують дорогі сири, краще беруть у магазинах замінники. А в Ніредьгазі, усього за кілька кілометрів від рідного міста й за кілька годин мандрівки, можна придбати найвишуканіші сорти сирів за доступною ціною.

Тож чому в наших супермаркетах немає нових європейських торгових марок? Чому так і не відбулося наповнення вітчизняного, принаймні закарпатського ринку якісним імпортом, а дорогі товари так і залишилися дорогими? Чому продукти з Європи можна придбати лише в перекупників на ринках або безпосередньо за кордоном? Виходить, нічого в нас так і не змінилося…

Швидше за все, такий стан речей є вигідним для влади. І розмови про те, що імпортерів відлякує війна на Сході, зовсім не відповідають дійсності, бо в мирному Закарпатті іноземців більше, ніж у всіх інших регіонах, узятих разом. Але чому ж вони не вкладають у наш край кошти, чому не розвивають бізнес? На жаль, бояться… як законодавчої, так і податкової політики, нестабільності курсу гривні та багатьох інших економічних чинників… утім ні в якому разі не бойових дій. Тож мрії про гідне європейське життя, як не прикро, але до сьогодні так і залишаються фантазіями для багатьох краян.

Марина АЛДОН