Доля не залишила мені вибору… Робота закарпатської «компаньйонки» в Італії

Останнім часом все більше українців хочуть знайти роботу за кордоном. Там і заробіток пристойніший і умови кращі, ніж у нашій країні. Вибір держави зазвичай залежить від знання мови, роботи, якою хочуть займатися потенційні заробітчани, і, звичайно, від очікуваної зарплати. Дошка оголошень в інтернеті переповнена масою пропозицій для всіх бажаючих у різних сферах і в різних географічних напрямках. Адже українці відомі у світі своєю працездатністю і спартанськими умовами життя.

Доглядальниця – широко поширена професія в країнах Заходу. Багато людей, маючи літніх родичів, не в змозі самостійно доглядати за ними. Адже цей обов’язок вимагає постійної присутності і повної самовіддачі. Тому єдиним виходом не кинути напризволяще дорогих людей, що опинилися заручниками свого тіла і побуту, є допомога доглядальниці. Сьогодні – це одна з найпопулярніших професій в Італії серед іноземних громадян.

Наша героїня Ганна Поп саме так і працює сім років і вже повністю адаптувалася до особливостей та специфіки менталітету італійців. Її історія подібна на безліч подібних, але унікальна по-своєму.

«Близько восьми років я потрапила під скорочення на роботі. Так вийшло, що я, отримавши диплом економіста з відзнакою і попрацювавши більше десяти років за фахом, виявилась непотрібною. Морально важко було, я не знала, що робити, куди рухатися. Спочатку подалася на ринок, але, попрацювавши кілька місяців на «свіжому повітрі», отримала пневмонію із ускладненням. Тому про роботу довелося забути майже на три місяці. Згодом повертатися, і в мороз, і в спеку торгувати продуктами вже не мала ніякого бажання. Адже робота, скажу я вам, не з легких. Крім того, продукти псувалися, бо це закономірно, і все недостачі вішали на мене. Коротше кажучи, я постійно позичала гроші, щоб погасити недостачу, потім працювала, щоб віддати борг. Після ринку намагалася мережевим маркетингом займатися, але зрозуміла – це не моє, не можу я пил в очі людям пускати.

І ось випадково, на вулиці, зустріла я свою стару знайому. Вона була вся така окрилена, щаслива і при грошах. Запросила мене в кафе. Поспілкувалися, поговорили про життя. Виявилося, що вона вже кілька років працювала в Італії. Запропонувала і мені поїхати з нею. Я не мала що втрачати. Позичила я знову грошей, зробила закордонний паспорт, оформила тур по Італії і рвонула в нікуди. Звичайно ж, якби не ця зустріч, я б не ризикнула їхати в чужу країну без знання мови, без зв’язків, тим більше на гроші, які позичила. А так їхала туди, куди мені порадила моя знайома. І уже сім років працюю доглядальницею.

Мої друзі часто питають: «Ну, і як тобі в Італії працюється? Чи варто було кидати все?» Варто чи ні, сам Бог знає. Але в моєму житті з’явився такий шанс, і я спробувала. Шкодую лише про те, що діти росли без мене саме тоді, коли я потрібна їм була. Коли поїхала в Італію, синові було 16 років, а доньці – 13.

Зараз у них свої сім’ї. Дочка недавно вийшла заміж, а у сина минулого року народився син. То я уже бабуся. Намагаюся допомагати, щоб їм не довелося повторити мою долю – розлучитися з рідними. Ну, а якщо говорити про фінанси, то борги я відпрацювала в перший місяць, а потім стала заробляти на себе. Чесно скажу, життя – важке. Всяке буває, морально дуже важко було, особливо перші кілька років. Але, за українськими мірками, я отримую добре. Висилаю гроші додому, дітей на ноги поставила.

У середньому зарплата доглядальниці в Італії становить від 500 до 1200 євро – це залежить від достатку сім’ї, в якій працює жінка, і регіону, де вона проживає. У північній Італії зарплати вищі, ніж у південній частині країни. Однак рівень життя на півночі теж набагато вищий, тобто витрачати доводиться більше. Я живу і працюю в Мілані. А це на півночі. При гарній економії я щомісяця висилаю додому 400-600 євро на місяць.

В мої обов’язки входить догляд за літньою жінкою, готування, прибирання і прання. Доглядальниць ще називають помічницями по дому або компаньйонками, але сенс роботи від цього не змінюється. Завантаженість залежить від того, в яку сім’ю ти потрапила. Деякі господарі навалюють на доглядальницю всю потрібну і непотрібну роботу, як у казці про Попелюшку. Є й цілком адекватні сім’ї. Однак, кількість вихідних днів раджу обумовлювати відразу, коли ви влаштовуєтеся працювати, без утисків. Зазвичай компаньйонка бере один вихідний на тиждень. Якщо це питання відразу не вирішити, можна залишитися взагалі без вихідних, а це дуже складно. Тому що працювати доводиться по 15 годин на добу. У разі ж, якщо попадеться літня людина з маразмом, яку взагалі не можна ні на хвилину залишати, робочий день триває 24 години.

Серед італійців нині стало дуже модним наймати доглядальницю для пристарілих батьків. Але самі вони ніколи не погодяться займатися цим, тому наймають українських жінок. До речі, українки мають хорошу репутацію. Вони вважаються охайними, працьовитими і чесними, тому італійці віддають перевагу саме нам.

Про це не прийнято говорити, проте, ні для кого не секрет, що працюємо ми всі нелегально. Я маю на увазі доглядальниць. Їдемо в країну за туристичними візами, шукаємо роботу і залишаємося там. Але останнім часом посилився контроль із боку держави. Якщо знаходять нелегалів, депортують, і вже на територію Італії ти зможеш в’їхати тільки через 10 років. Але наші і тут знаходять вихід. Наприклад, щоб повернутися на роботу, деякі жінки змінюють прізвище. Це не складно зробити, тому що більшість із них розлучені. Також можна перейти кордон нелегально, але це більш небезпечний спосіб. Мені один раз довелося так повертатися. Думала, що помру зі страху, адреналін зашкалював.

Незважаючи на всі ці перешкоди, наші їдуть на заробітки до Італії, а італійці радо приймають. І якщо ніхто з «доброзичливців» не напише скаргу до карабінерів, то ніхто тобою і не буде цікавитися – легально ти живеш або нелегально. Але, якщо скарга надходить, вони зобов’язані зреагувати.

Дуже хочу повернутися додому, але вже втягнулася, все чекаю, що зароблю на «останній ремонт» і повернуся. А воно як у житті – після ремонту з’являються інші потреби. Якщо ви зібралися їхати в Італію працювати хатньою робітницею, моя порада – не варто. Зараз не ті часи. Зараз домробітниці потрібні і багатим українцям. Це не ті гроші, за якими потрібно вирушати за тридев’ять земель. Якщо все-таки є бажання переїхати в іншу країну, робіть це легально. В цьому випадку і більше можливостей влаштуватися на більш престижну роботу, отримувати хорошу зарплату і відчувати себе людиною зі статусом.

Моя порада тим, хто зібрався їхати в Італію. Знайте, що доглядальниця проживає в квартирі/будинку з тим, за ким здійснюється догляд. Доглядальниця не витрачає власні кошти на своє забезпечення. Харчування, проживання, інші витрати покриваються за рахунок роботодавця (людини, яка потребує догляду або з боку його родичів). Працюючи доглядальницею, ви можете зберігати всю свою зарплату, не витрачаючи єдиного євро. Професія вирішує широке коло проблем, з якими стикаються іноземні громадяни: де жити, як розподілити кошти і т.д.

Середня зарплата доглядальниці в Італії становить 800-1200 євро на місяць. І всю цю суму ви легко зможете відкладати або пересилати вашим родичам.

Але люди, яким потрібна доглядальниця, можуть виявитися дуже примхливими. Тому для догляду за ними може знадобитися не тільки фізична, а й психологічна витримка. Ще раз кажу, професія доглядальниці вимагає повної самовіддачі, а це означає: якщо у вас є своя сім’я, вона може відійти на другий план. Чи готові ви до цього?

Родичі, які наймають вас для людини з обмеженими можливостями, самі не завжди є адекватними людьми, всіляко принижують і обмежують права доглядальниць. Так, такі випадки теж не рідкісні. Професія доглядальниці – це не просто робота, це священна місія для тих, у кого бажання допомагати іншим людям «у крові»!

Юрій КОПИНЕЦЬ