Закарпатці заробляли по 2-3 тисячі рублів за сезон збору березового соку

У 80-90-х роках ХХ століття в рамках «Продовольчої програми» СРСР лісогосподарські підприємства України щорічно заготовляли березового соку близько 50 тисяч тонн. На переробних підприємствах, які належали до лісової галузі, виготовляли близько 26 мільйонів літрів натурального березового соку, решта перероблялась на консервних підприємствах Міністерства харчової промисловості УРСР та Укрспоживспілки.

Децу випив – соком запив

Сік реалізовували у магазинах, їдальнях, чайних. Серед населення цей напій користувався попитом. Люди здавна знають про цілющі властивості березового соку. Має понад 30 корисних для організму компонентів. Особливо багато у ньому вітаміну С і солей калію, магнію й заліза, органічних кислот та ферментів, що покращують кровообіг і роботу кишківника. Файно ним запивалася деца і виводилися шлаки з організму. Та і коштував копійки, то ж на полицях не залежувався.

На початку ХХІ століття обсяги заготівлі та продажу березового соку зменшилися. Це обумовлено тим, що на території України чимало консервних заводів канули в Лету, а ті, що «вижили» або отримали «друге дихання», почали виробляти штучний березовий сік із води, лимонної кислоти і підсолоджувачів. Виробництво такого продукту значно дешевше і триває цілорічно, в той час як заготівля натурального березового соку обмежена двома-трьома тижнями у березні-квітні.

Наразі березовий сік-сирець збирають і консервують тільки в декількох областях України, зокрема Чернігівській, Волинській, Рівненській, де є березові гаї. У магазинах та на торгових точках Закарпаття літрову банку соку з тих країв продають за 20 грн, трилітрову – за 39-44 грн (див. фото).

Свого часу на березах файно заробляли і закарпатці. Тепер точать сік для себе, рідних та близьких. П’ють свіжий та консервують, дехто робить закваску і жене самогонку.

Літр свіжого соку можна купити за 3-4 гривні

Наприкінці березня у соціальних мережах користувачі виставили фото процесу збору березового соку – аби бути в тренді: зробив-заселфив-виставив. Спілкуватися на цю тему із кореспондентом «Карпатського об’єктива» відмовилися.

28-річний Сергій (на прохання чоловіка ім’я змінено) із села Анталовці Ужгородського району розповів «КО», що його батьки точили сік ще за часів Союзу. Заробляли добре. За виручені гроші купували цеглу для будівництва хати, меблі. Останні 10 років Сергій точить сік разом із односельчанами. Споживають, консервують, продають знайомим та їхнім знайомим. Літр свіжого соку в селі коштує три гривні. Якщо замовнику доставляє додому, то на гривню дорожче. Торік літр соку коштував на 50 коп. дешевше. Попит був і тоді, і тепер. Одна сім’я зазвичай купує сто літрів. Якщо велика родина, то і 300-400 літрів. Скільки заробляє за сезон, не каже. «Для безробітних та пенсіонерів це додатковий заробіток, але не такий, аби про нього говорити і аж дуже хвалитися». Запевнив, що знає правила збирання соку, аби не спричинити загибель дерева: «Донором» треба обрати старе дерево, з товстим стовбуром. Воно краще і для сокозбору, і для самої берези. Отвір роблю свердлом на висоті 0,5 метра. Отвір неглибокий – 2-3 см. Біля нього вставляю металічну пластинку, якою стікатиме сік у скляну банку чи пластикову пляшку».

Протягом дня одна береза видає 3-4 літри соку. Після закінчення збору треба вийняти трубочку, а отвір необхідно обов’язково замастити мохом, закрити дерев’яним кілочком або замазати «рану» садовим варом. Тоді дерево вбережеться від ушкоджень.

Руки-ноги боліли, але три тисячки були у хижі

Цікавими спогадами поділилася Єлізавета Михайлівна з Іршавщини. «У радянські часи на березах можна було файно заробити. Ми з чоловіком приносили до хижі живі три тисячки рублів. І це за два-три тижні роботи. Але до цього діла лісники допускали лише своїх родичів. Ми брали відпустки і збирали сік чи не цілодобово. Не треба нам було ані їсти, ані спати. Та і ніколи було, бо і вдома щось треба було зробити. Готувалися до ярьованя та Великодня. Фізично було тяжко, руки-ноги не чула, хребет болів, аж йойкала. Скоро рано йшли до лісу з фонариком, зношували сік, який натік за ніч, замащували дірки, а далі свердлили отвори на інших березах. Збирали сік у трилітрові скляні банки, зливали до відра. Повні 12-15-літрові відра несли на дорогу, сік зливали у бочки. Потім за соком приїжджала машина з цистерною. Сік везли на консервний у сусідні села. Ввечері знову те саме. І так 2-3 тижні. Коли піду в ліс по гриби та ягоди, то дивлюся на ті берези із сумом і жалем: постаріли як і я, мої коси посивіли, а їхні повисихали. Ех, де моя молодість і ті файні роки, коли ми жили з хащі?! – хитаючи головою, моя співрозмовниця заправляє пасмо сивого волосся, яке випнулося з-під темної хустки із зеленим обідком. – Онуки мої не хочуть іти в хащу і назбирати соку. Кажуть: бабо, ми вам купимо скільки хочете, але я не хочу і відіти ту воду з есенцією».

***

Ми з’ясували, що добування березового соку в лісі – це спеціальний вид використання лісових ресурсів, так зване побічне користування. Відповідно до Лісового кодексу України, такий вид діяльності потребує спеціального дозволу – лісового квитка. Тож збирати березовий сік можуть представники організацій, юридичні особи та підприємці, які отримали спеціальний лісовий квиток. Вони сплачують збір за заготівлю соку до місцевого бюджету. За незаконне підсочування дерев накладають штраф залежно від діаметру стовбура дерева та ступеня пошкодження. У Перечинському та Великоберезнянському держлісгоспах повідомили «КО», що по лісові квитки ніхто не звертався.

Ірина КОВАЛЕНКО