Як закарпатські словаки бережуть власні традиції. ВІДЕО

Словацька національна спільнота на Закарпатті хоч і має невелику кількість населення у порівнянні з чисельними угорською та ромською громадами, та вона є небайдужим учасником активного міжнаціонального спілкування на Закарпатті.

Закарпатські словаки чи не найактивніше інтегровуються в українське суспільство завдяки близькій спорідненості двох слов’янських мов – української та словацької. Однак ця спорідненість не заважає етнічним словакам Закарпаття зберігати власну мову та традиції. Ба, більше – діалект закарпатських словаків містить у собі як і українські, так і словацькі та угорські слова, і є унікальним у багатонаціональній культурній палітрі нашого краю.

Розквіт словацької громади Закарпаття

Габріелла Бровді, журналістка словацькомовної редакції обласного суспільного мовника – телеканалу “Тиса-1” вважає, що саме у період незалежності України словацька громада має можливості для розквіту та вільної реалізації своїх прав. Та, на жаль, кількість закарпатських словаків, на її думку значно занижена. Причиною цього стало те, що у радянські часи про словаків Закарпаття просто забули.

“Нині згідно останнього перепису населення на Закарпатті проживає понад 5000 осіб. Та, на мою думку, це не є реальними даними. Адже після 1945-го року, коли Закарпаття стало частиною СРСР, радянська влада дала можливість виїхати у Словаччину етнічним словакам. Тодішні чиновники сказали: “Ті, хто себе почувають словаками, можете виїхати у Чехословаччину”. Частина виїхала, а частина залишилась. І питання існування закарпатських словаків для радянської влади було закрите.

Ні шкільництва, ні культури – нічого. Багато хто навіть боявся визнавати, що вони є словаками. Деякі забували словацьку мову і втрачали свою ідентичність. Та все-таки словацька мова серед закарпатців збереглась лише завдяки тому, що нею говорили вдома і в римо-католицьких костьолах, які не були закриті. Тому, ймовірно, реальною є кількість етнічних словаків на Закарпатті у близько 17 тисяч осіб”, – зауважила пані Габріелла.

За її словами, саме завдяки демократичній політиці в незалежній Україні словацька спільнота переживає справжнє відродження: “Так, вже після здобуття Україною незалежності було створено чимало товариств. У 1996 році відкрився словацький клас в Ужгородській ЗОШ №2. А вже згодом з’явилась і повноцінна словацькомовна школа – Ужгородська ЗОШ №4.

Ми зрозуміли, що якщо мова вкладається в голови наших дітей, зберігатимуться традиції, то наша народність буде розквітати.

Також були започатковані заходи, деяким з яких уже навіть понад 20 років. Один з найголовніших заходів – це свято словацького народного мистецтва “Словенска Веселіца”, що проводиться щороку у вересні. І на це свято прибувають словаки з усього Закарпаття. Також у грудні проводиться різдвяний фестиваль “Словацький бетлегем”. Ще словаки Закарпаття проводять обласний конкурс “Чарівність казки”, а також конкурс словацької народної пісні “Золотий соловей”. Крім того, на Закарпатті діє організація “Матіца Словенска”, яка нещодавно відначила своє 25-річчя і зробила чималий внесок у розвиток культури словаків Закарпаття”.

Сама пані Габріелла і в побуті зберігає свою словацьку ідентичність. “Ми вдома спілкуємось виключно на словацькій мові. Однак це не літературна мова, на якій говорять усі словаки, а діалект. І раніше моєю дитячою мрією було вивчити словацьку літературну мову. Адже у радянській школі я її не вчила. Тому на різноманітних курсах її вивчала і опановувала”.

Пам’ять у книжках

Закарпатські словаки не лише оберігають традиції, але і пам’ятають про славну історію свого народу, фіксуючи її у літературі та перевидаючи такі книги. Цим займається керівник Ужгородського товариства словаків Іван Латко, який, до слова, розповів і про історію та походження закарпатських словаків.

“Як і моя сім’я, так і предки закарпатських словаків діляться на дві частини. Перша прийшла сюди за часів Австрійської, а згодом і Австро-Угорської імперії протягом 1750-х років. Інша частина прийшла уже в часи Чехословаччини – з 1918 по 1939 роки. Словаки живуть в Ужгороді, у селах Сторожниця та Середнє Ужгородського району, у Тур’ї Реметі та у Перечині, у Родниковій Гуті та Сваляві, у Довгому та Лисичові, що на Іршавщині”, – сказав пан Іван.

Іван Латко разом з іншими закарпатськими чехами та словаками відроджують пам’ять про часи Чехословаччини. Адже, на його думку, як словаки, так і закарпатські українці з приємною ностальгією згадують часи існування Першої Чехословацької Республіки, яка була чи не найдемократичнішою державою ХХ століття.

“Ми відновлюємо пам’ятки видатних чехів і словаків, які є знані у нашому регіоні. Ми відновлюємо бюсти, барельєфи. Першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. Також є бронзова дошка пам’яті Мілана Растіслава Штефаніка – словака, який був одним із співзасновників Чехословаччини. Також у наших планах увіковічнювати пам’ять кодифікатора словацької мови Людовіта Штура та інших видатних словаків. Крім того, ми почали у 1996 році видавати перший культурно-історичний календар словацькою мовою, який видається щорічно. Також ми перевидаємо чехословацькі видання, у яких також згадується і Закарпаття.

Адже чехи і словаки не забрали пам’ятки з собою, а залишили тут велику архітектурну спадщину. І усі ці видання у радянські часи стали прямо табу. Адже вони лише розповідали про буржуазну Чехословаччину. І зараз, у часи демократичної України, ми маємо можливість їздити у Чехію, Словаччину, і в антикваріатах шукати матеріали, які пов’язані тематично з Чехословацькою державою, зокрема, з тематикою про історію Підкарпатської Русі (так раніше називали Закарпаття). Ми їх видаємо без коментарів і перевидаємо, щоб люди знали правду”, – мовив Іван Латко.

На його думку, закарпатські словаки особливі своєю толерантністю і повагою до інших людей. Адже і зараз, і раніше, були поширені змішані шлюби між словаками і угорцями, між словаками і українцями. Адже такі подружжя об’єднувало лише одне – віросповідання обох сторін шлюбу.

Як дітей привчають до народних танців

Чимало словацьких сімей привчають своїх дітей до збереження власної ідентичності. Одним із способів збереження етнопам’яті є народні танці. У селі Сторожниця Ужгородського району, яке є населеним пунктом, де проживає найбільш компактна словацька громада, існує мистецький колектив “Наша файта”. Керівником цього колективу є Дарина Габор – етнічна словачка, яка виховує дітей в дусі народних традицій.

“Наш колектив вже 5 років існував без назви. Однак тодішній склад вибирав цю назву. Адже файта по-закарпатськи означає “рід, сім’я”. А оскільки у нас, у Сторожниці чи не у кожному дворі є родичі, то вирішили себе назвати саме так, по-родинному”.

Сам колектив функціонує при Будинку культури с. Сторожниця. І, за словами Дарини Габор, він популяризує культуру села. Адже його корінними жителями є саме етнічні словаки. І тому дітям потрібно зберегти дух словацького народу. “Ми стараємось зробити так, щоб словацький народний танець стояв на висоті. І щоб його цінували і тут, і далеко за його межами”, – каже пані Дарина.

Колектив вже функціонує 11 рік і включає три групи загальним складом у 65 осіб. Очільниця колективу розповіла, за що діти полюбили словацьку культуру: “Ми завжди стараємось, щоб дитина залюбки виступала на сцені. Бо лише на сцені дитина себе почуває артистом. Вона бачить, до чого потрібно прагнути. Вона відчуває, що їй це потрібно. І словацькі танці їм до душі. Навіть діти, які не знають мови, опановують словацькі пісні і танці. І вже 2 роки поспіль ми не лише танцюємо, але і співаємо”.

“Наша файта” зі Сторожниці співпрацює із словаками різних країн світу: зокрема, з Чехії, Румунії, Польщі. І саме завдяки таким контактам колективи виступають у цих країнах. Крім того, сторожницький колектив відвідав фестиваль “Прага – серце народів”. Також ми взяли участь у Міжнародному фестивалі у Румунії, який скликав словаків з-понад 10 країн світу. Також група є активним учасником вечорів нацменшин та днів сіл прикордонних територій. Зокрема, у селі Лекаровце (Словаччина). А травневі свята “Наша файта” зустріла у Словенскому Новому Месті, де їх прийняв губернатор Кошицького краю Словаччини.

Саме дівчина не лише на сцені та під час репетицій плекає свою словацьку ідентичність, але і вдома, розмовляючи на діалекті словацької мови. Або, як у селі кажуть, “по-йовранськи” (Йовра – старовинна назва села, – Авт).

Загалом, етнічні словаки, незважаючи на близьку спорідненість із закарпатськими українцями, зберігають і плекають свою ідентичність, бережуть свої традиції, але і, водночас, йдуть в ногу з часом, пам’ятаючи, хто вони і ким вони є. І своїми колоритними традиціями, цікавим діалектом вони є невід’ємною частиною багатонаціональної палітри Закарпаття.

Слохіняк Андрій, PMG.UA

Фото/Відео: Роберт Папп, Олександр Балаж