Заробітчанство очима заробітчан

Заробітчанство в Україні, можна сказати, ціла нова професія, течія. 

З кожним роком українці дедалі більше надають їй перевагу. Річ у тім, що люди розуміють: за таку саму роботу, як удома, за кордоном можна отримати набагато більше коштів, які так потрібні для досягнення поставлених цілей. Але фінансовий аспект заробітчанства, можливо, тільки один із позитивних у цього явища. А якщо взяти до уваги, яких поневірянь зазнають наші співвітчизники за кордоном, скільки українських сімей руйнується, стає зрозуміло, що заробітчанство має й негативний характер.

Марина вже зо 12 років, як працює за кордоном, а саме в Італії. Із сумом пригадує, як зовсім юною дівчиною, зневірившись в економічній ситуації в Україні, оформила відповідні документи, позичила грошей на дорогу і вирушила в сонячну Італію в пошуках кращої долі, хоч батьки й були категорично проти такої поїздки. Спершу Марина влаштувалася в місцеву піцерію посудомийницею. Заробітна плата, хоч і невелика, але вистачало на оренду житла та харчування. Одяг Марина навчилася купувати зі знижками у визначених магазинах. На перших порах для дівчини все було цікаве, нове, навіть мова, яка давалася доволі важко. Але згодом Марина влилася в італійське життя і почала оцінювати свої перспективи, котрі виявилися зовсім мізерні. Наступною роботою, на яку пішла Марина, був догляд за малечею в одній заможній італійській родині. Робота не важка, але потребувала уважності та відповідальності, оскільки найменша із трьох діток мала лише 9 місяців. Платню отримувала, звісно, вищу, але, як розповідає Марина, вільного часу практично не зоставалося, тільки один день – неділя – був вихідний. Отож доводилося працювати й задовольнятися тим, що є.

Наступним життєвим поворотом стало те, що хороший товариш власника будинку, який частенько заходив, запросив Марину на побачення. Вона погодилася. З часом дівчина переїхала жити до Андріано, покинувши свою роботу. Як розповідає Марина, він виявився хорошим хлопцем: працював менеджером із продажу автомобілів в автосалоні, мав непогану квартиру, був уважним до неї. Але одне, що дивувало та не подобалося їй, – був занадто заощадливий, а точніше кажучи, скупий. На прохання Марини купити їй нові туфлі Андріано відповідав, що в неї й старі ще не погані і витримають кілька сезонів. Харчуватися мали тільки вдома, а в кафе та піцеріях можна було вживати лише напої. Останньою крапкою в стосунках став випадок, коли одного дня Марина трохи занедужала і попросила Андріано викликати таксі для того, щоб поїхати до лікарні. Він сказав: туди прямує рейсовий автобус, навіщо переплачувати. На вмовляння Марини, що вона слабка і краще на машині, Андріано відрізав: «Заробиш гроші – от тоді й будеш їздити на таксі». Дівчина подумала про майбутнє, про те, що згодом у них можуть бути діти й жахнулася. Андріано ж буде економити і на них. І вирішила раз і назавжди залишити цього італійського парубка.

Зараз Марина працює продавцем сувенірів в одному магазинчику, орендує кімнату, так само одягається зі знижками. Про заробітчанство в Італії розповідає, що є певний перелік робіт, на яких ти можеш працювати, більш кваліфіковані та оплачувані вакансії майже закриті для наших заробітчан. За аналогічну роботу італійці отримують набагато вищу платню, ніж українці, і з цим нічого не вдієш. Отож розраховувати на стрімку кар’єру в Італії не варто, тільки одиниці можуть досягти бажаного кар’єрного результату…

Богдан КУЛЬЧИЦЬКИЙ