Гарячі будні пожежників Закарпаття

Гул сирени, хвилина на збори – і стрімголов у полум’я. Таким є звичайний робочий день хлопців із пожежної охорони. Попри маленьку зарплату і стару техніку, вони готові ризикувати своїм життям кожної миті. Усе – задля порятунку людей. Тому що вони справжні ентузіасти, закохані у свою роботу.

Ми мали змогу в цьому переконатися на власні очі, бо побували в центральній пожежній частині Ужгорода. Знаходиться вона на вулиці Болгарській, біля заводу «Турбогаз».

Того дня падав дощ і під час нашого візиту викликів не було.Хлопці займалися своїми справами. Хтось ремонтував пожежні машини, інші приводили до ладу документацію в навчальному класі, чергували на кухні.

«Нині в Ужгороді діють дві пожежні частини: наша, а також старовинна – поблизу площі Корятовича. Є пожежні частини і в смт Середнє, у Великій Доброні, Чопі. Усі вони обслуговують Ужгород та Ужгородський район. Утім при потребі можуть залучатися підрозділи з інших районів Закарпаття», – розповідає командир відділення 14-ї Державної пожежно-рятувальної частини Олександр Рудницький.

День у хлопців надзвичайно насичений, навіть якщо немає викликів. Зміна заступає на чергування зранку о 08–8.30. Караул складається з 15–18 пожежників. Після короткого медогляду та приймання від попередньої зміни автомобілів і відповідної техніки вогнеборці готуються до занять.

Пари тривають майже до обіду. Пожежники відточують свою майстерність на теоретичних і практичних заняттях. Та найголовніше – це виклики.

«Вони бувають різні. Наприклад, як тоді, коли горів універмаг «Україна». Ми виїхали о 8.20 і прибули в пожежну частину о 18.00. Тож розумієте, що тут говорити про якийсь робочий розпорядок немає сенсу. Буває, хлопці працюють одну зміну, як за три. Є й таке, що після зміни їх знову викликають, бо потрібна підмога, – зазначає начальник караулу Олександр Косий. – Теж саме під час підтоплень, буревіїв. Коли нам телефонують люди з усього району, бо потрібно їхати відкачувати воду чи підіймати-розпилювати дерева. Тож часто буває таке, що ми навіть не заїжджаємо в частину. Нас повідомляють по рації, і ми прямуємо далі, на інші виклики».

Зазвичай у пожежних машинах перебуває водій і як мінімум три вогнеборці. Працюють хлопці, швидше, не завдяки, а всупереч усьому.

Кажуть, відстані бувають величезні. А доїхати не так просто. Машин у місті стало в рази більше. Часто не пропускають, навіть коли бачать, що екстрений виклик і пожежники їдуть із увімкнутою сиреною. Тож буває, поки прибудуть, вогонь уже завдасть чималих збитків. Хоч запас води в машині чималий – 4 тонни, його вистачає рівно на 5–7 хвилин.

Тому часто люди кажуть, що пожежники приїжджають без води. Якщо поблизу немає справного гідранта, доводиться повертатися в частину.

До слова, нещодавно рятувальники робили такий аналіз. За їхніми даними, несправних і незнайдених гідрантів у місті – більша половина, близько 250, і тільки 176 працюють.

Наразі містяни власними силами намагаються їх відновити. Кілька років тому в Ужгороді стартувала громадська ініціатива «Проект 1930» з відновлення пожежних гідрантів. Іноді до такої корисної справи долучаються й місцеві підприємці. До прикладу, один із ужгородських підприємців власними силами відновив два старі чехословацькі гідранти на вулиці Капушанській, поблизу свого магазину. Уже після реставрації, над якою працювала ціла команда ентузіастів, вони кілька разів виручали пожежників. Зрештою результатом залишилися задоволені всі, бо вийшло і красиво, і корисно. Адже у випадку, коли полум’я охоплює значну площу, гідранти – головні рятівники.

Пожежі – це, звичайно, основне. Утім хлопці пригадують і різні курйозні випадки. Коти вилазять на дерева, а потім не можуть звідти злізти, або ж собаки застрягають у воротах. Минулоріч з люка витягували коня. Одним словом, пригод вистачає. Хоча на долю майже кожного з них припадали і грандіозні пожежі, коли день пролітає як одна мить.

Багато працівників цієї пожежної частини нагороджені медалями за «Врятоване життя». Утім хвалитися не поспішають.

До прикладу, Олександру Рудницькому вдалося врятувати із палаючої квартири бабусю та внучку. Пожежа розгорілася на п’ятому поверсі й виявилася досить сильною. На запитання, чи було страшно, відчайдух каже, що ні. Щоправда, адреналін зашкалює. Особливо, коли доводиться виносити з приміщення газові балони, каністри з бензином.

Після недовгої розмови мені проводять невеличку екскурсію пожежною частиною. Починаємо з автопарку. Тут вишикувалися, як на підбір, пожежні машини.

Техніка в рятувальників стара. Є машини, яким по 30 років. Щоправда, на вигляд охайні, пофарбовані та відремонтовані. І все власними руками. Є в автопарку й раритет – австрійська машина.

Не обходиться і без спецтехніки – автомобілів порошкового та пінного гасіння, пожежно-насосної станції.

Є також спеціальне приміщення для заправки кисневих балонів. Поповнюються повітрям за допомогою спеціального компресора, який подарували австрійці ще в далеких 90-х роках. Одного такого балона вистачає, аби бути в задимленому приміщенні близько 40 хвилин.

В окремій кімнаті працюють дівчата-диспетчери. Заступають на зміну по троє. Розповідають: «Аби з нами зв’язатися, потрібно набрати 101 чи 112. Номерів два, але ліній близько 8-ми. Дзвінків за кожні півгодини буває до 35. Утім це не завжди виклики. Часто граються діти або помилково набирають. Узагалі кожна машина, яка виїжджає по області, фіксується саме тут».

…Тож побувавши в пожежній частині й познайомившись з такими відчайдухами, можна зробити висновок, що пожежник – радше поклик душі. Адже професія вимагає не лише хоробрості, але й готовності будь-якої миті віддати своє життя за іншого.

Христина БІКЛЯН