Туристи про Ужгород: «Це місто жебраків»

Про жебраків, які настирливо випрошують милостиню в Ужгороді, писано-переписано. А віз і нині там. Ужгородці та люди, які часто бувають в обласному центрі (працюють або приїжджають у справах) звикли бачити прохачів чи не на кожному кроці, зокрема в центрі міста, біля церков.

А як це пояснити гостям, туристам обласного центру Закарпаття?

П’ятниця. 25 серпня. Присіла на лавку на проспекті Свободи. Читаю газету. Так, я належу до тих, хто ще читає друковані ЗМІ. До мене підсіло четверо людей: чоловік, жінка, дві дівчини-підлітки. У кожного було морозиво. Розговорилися. Сім’я з Чернівців, їздили у Прагу до родичів. Маючи вільний час до поїзда, вирішили прогулятися Ужгородом і побачити замок.

Разом з новими знайомими ідемо Капушанською. Біля обласної лікарні на нашому шляху з’являється вагітна циганка з дитиною на руках.

– Дай беременній і дітині на молоко, – підносить простягнуту руку.

– Дай пройти, – кажу.

А вона з місця ані руш.

– Не пожалій, – далі набридає жалісливим голосом.

Чоловіка схопила за руку. Від такої несподіванки він аж зніяковів. Добре, що стримав себе.

На другому боці вулиці друга циганка чіпляється до перехожих, прохаючи милостиню.

– Ну і нахабні у вас цигани, – каже пані Марина. – У нас у Чернівцях такого нема.

Перед пішохідним мостом, прямо посеред пішохідної зони, всілася бабуся в чорному. Її лиця не видно з-під хустки. Дехто з перехожих дає їй гроші.

На мосту молиться циган, тримаючи в руках ікону Ісуса.

На Театральній площі до нас підбігає троє замурзаних циганчат. Просять гроші, один вчепився до моєї сумки.

Біля Хресто-Воздвиженського кафедрального собору на перехожих чатує троє прохачів. Молода смаглявка іде за нами, канючачи гроші. На зауваження не реагує.

Пан Степан виймає фотоапарат із чохла, аби сфотографувати доньок і дружину біля пам’ятника Марії-Терезії, але прохачка не відступає.

– Що за люди? Та скільки можна набридати? Відійди, – чоловік ледве стримував емоції.

Ці прохачі зіпсували настрій не тільки моїм новим знайомим з Чернівців. І не одному туристу та гостю міста. Як думаєте, яке враження склалося у них про Ужгород? Коментарі, як кажуть, зайві.

Що не кажіть, а проблема є, і її треба вирішувати. Вживати певні заходи, бо інакше ці прохачі не вгамуються ніколи.

Тетяна Грицищук, фото автора