Іноземці глузують зі стану лавиць на набережній Незалежності в Ужгороді. ФОТО

Сьогодні у справах була в Ужгороді. Йшла Набережною Незалежності від моста Масарика.

Хотіла присісти, але всі лавиці були зайняті, а вільні поломані. З однієї лавиці залишилася лише бетонна конструкція, дерев’яні елементи зникли. На декількох місцях взагалі відсутні лавиці. На одній сидів повнуватий чоловік з жінкою і щось жваво обговорювали по-словацьки, роблячи записи до блокнота.

На сусідній притулився батько з донькою, писав есемески. Побачивши, що я фотографую, дав волю емоціям:

– Сфотографуйте, як з цієї лавки стирчать залізні прути. Це небезпечно – може будь-хто травмуватися, особливо дитина. Центральну набережну міста відвідує багато гостей, туристів. Побачивши лавиці у такому стані – обшарпані, поломані, – як гадаєте, що вони подумають про ужгородців та владу? Що одні нищать усе на своєму шляху, а інші не контролюють процес, не можуть знайти і покарати хуліганів, відремонтувати і пофарбувати лавиці. Нещодавно у мене гостювали друзі з Чехії. Гуляючи Ужгородом, я розхвалював як міг рідне місто. Від нашої «краси» та «зручностей» вони реготали і глузували: «Ви такі європейці, як ми космонавти». Не уявляєте, як мені було соромно.

Зустріла групу з чотирьох чоловіків (напевно, це були комунальники), які зрізали металеві корзини для сміття. У декількох місцях було по 4-5 штук корзин з дирявим дном. Сподіваюсь, що найближчим часом на їхньому місці будуть нові, а старі не вкрадуть цигани  і не здадуть на металобрухт.

Біля пам’ятника Августину Волошину встановлені спеціальні обмежувачі, аби на Набережну не заїжджали автомобілі. Судячи з того, що один обмежувач нахилений, а інший зрізаний, для когось ті обмежувачі не указ – «іду куди хочу».

Майже біля лігвістичної гімназії зустріла групу туристів, фотографували річку, липову алею і озиралися по боках, де би можна присісти. Придатні лавки для сидіння були зайняті людьми різного віку, а вільні – нехоснавні.

Що робити? Думаю, ці недоліки варто усунути найближчим часом, а не повторювати як мантру: «Ужгород – європейське місто. Он скільки всього робиться».

Тетяна Грицищук, фото автора