В селі Анталовці на Ужгородщині у школі – грибок та розруха

Невеличке село попід горою Маковиця, за 30 кілометрів від Ужгорода, існує вже півтисячоліття. І однією із найстаріших будов села є місцева школа.

Побудована у 19 столітті ще за часів Австро-Угорщини, вона аж ніяк не є пам’яткою архітектури – нині тут розміщуються сільський клуб, бібліотека та класи початкової школи.

У будівлі немає водопроводу, а туалет знаходиться на вулиці. І  це незручно, адже під час дощу або снігу не хочеться зайвий раз виходити на вулицю.

За каденції попереднього директора майже десятиліття тому тут поміняли дах. Підлогу замінюють чи не щорічно, бо через сирість розвивається грибок, а вікна, які встановили ще при будівництві більше 100 років тому, не розвалюються тільки завдяки фарбі.

 Будівлю ніколи не ремонтували, а у селі кажуть, що свого часу тут навіть була солдатська казарма. Незважаючи на такі умови, пожежники та санепідеміологи у вересні після перевірки прозвітували, що ця школа готова до початку навчального року.

Є в селі  й інший, новий корпус. Хоча його можна назвати новим тільки умовно, бо ж зданий в експлуатацію 1932 року, за панування чехів, при президенті Масарику. Тож не дивно, що приміщення потребує чималих капіталовкладень. Однак, попри те, що спонсори готові сприяти, справа не рухається. Місцеві кажуть, що через байдужість до школи її директорки.

Останні ремонти тут провадили за попередньої директорки Марії Цоцко, котра керувала закладом майже чверть століття. Сьогоднішню ж очільницю Мирославу Трембецьку 2010 року позбавили посади, однак після року судової тяганини вона сюди «тимчасово» повернулася, але залишається директоркою і понині.

Стан, у якому знаходяться класи, видно неозброєним оком. Попри тотальну газифікацію району, школу досі опалюють дровами у грубах, однак діти сидять вдягнуті – кажуть, що у класах холодно.

У той же час дрова, закуплені для цього, спокійно гниють на подвір’ї – порізати і попилити їх тут нікому.

Їдальня і початкові класи знаходяться у різних корпусах, тож дітворі, аби отримати свій законний пільговий обід, потрібно за будь-якої погоди проходити майже кілометр. То ж не всі й відвідують ці обіди, справедливо вважаючи, що додому збігати ближче.

Минулоріч також виник скандал: за наказом Мирослави Трембецької робочі спиляли під самий корінь кілька старих, але здорових дерев – чотири липи й дві черешні, які росли прямо навпроти школи. Жодне з дерев не заважало лініям електропередач, дахам чи чомусь подібному, тішили людей, давали дітям ягоди, влітку – прохолоду. Попри суспільний резонанс, справа далі не пішла. Як і не зрозуміло, куди ділася сама цінна деревина.

Певні зрушення у непрозорій воді анталовецького шкільництва відбуваються тільки завдяки меценатам і владі. Завдяки спонсорам із Пардубовецького краю Чехії, депутатам, районній владі вже наступного навчального року буде проведено опалення.

Можливо, з’явиться в школі й спортмайданчик. Колись тут був критий спортзал, але через невблаганний час і безгосподарність в ньому просто завалився дах. А стіни, кажуть у селі, підприємлива директорка розібрала на цеглини і тримає на обісті у батька, поруч із яким її сестра вже звела фундамент.

За словами педагогів, які, на жаль, не називають прізвищ, – мотивуючи тим, що їм працювати далі, у школі забагато симпатиків  нинішньої директорки. У тому числі і з числа її родини. Зокрема, кілька років тому її сестра із дипломом медсестри отримала 0,5% ставки шкільного психолога, а отримавши диплом Славістичного університету – стала викладачем англійської мови.

Окремо скаржаться викладачі і на те, що директорка не відпрацьовує потрібну кількість годин, а до своїх обов’язків ставиться халатно, що призводить до слабкого рівня знань учнів. Подейкують і про зловживання алкоголем, але тут – не впійманий – не злодій.