Майстриня з Мукачева створює прикраси з пір’я

Пір’я для більшості людей – лише легка частинка природи, яку вітер носить вулицями та лісами. Хтось не звертає на нього уваги, хтось піднімає заради забави, а для мукачівки Лариси Миколайчук воно стало матеріалом для творчості і способом передати любов до природи. Уже два роки жінка створює незвичні прикраси: сережки, брошки, кулони та аксесуари для волосся із пташиного пір’я.

Її роботи одразу привертають увагу. Легкі, ніжні, яскраві або стримані, вони нагадують маленькі витвори мистецтва. У кожному виробі – природна краса, ручна праця і частинка душі майстрині. А ще особлива філософія: жоден птах заради прикрас не має постраждати.

Тож як і чому майстриня захопилася виготовленням таких незвичних прикрас? Скільки часу працює над одним виробом? Чому роботи не продає? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

«Побачила в Чехії – і не змогла забути»

У невеликій квартирі Лариси багато світла, рослин і дрібниць, які одразу видають творчу людину. На столі коробочки з пір’ям, намистинами, металевою фурнітурою, стрічками. Поряд акуратно розкладені майбутні сережки. Одні сині з білим, інші довгі чорні з блиском або ж зовсім маленькі та ніжні.

«Я ніколи не думала, що займатимуся саме таким рукоділлям, – каже Лариса, перебираючи пір’їни. – Усе почалося випадково».

Жінка працює у сфері краси, а творчістю займається переважно вечорами після роботи. Каже, рукоділля для неї стало своєрідним відпочинком.

Ідея створювати такі прикраси прийшла після поїздки до Чехії.

«Я побачила там сережки з пір’я. Вони були такі незвичні, легкі, живі. Мене це дуже зачепило. Я почала цікавитися, дивитися, як таке роблять. Потім подумала: а чому б не спробувати самій?» – пригадує Лариса.

Перші роботи були простими. Згодом почала вигадувати дедалі складніші. Їй настільки сподобався процес, що все не може зупинитися. Почала вивчати техніки, купувати матеріали, експериментувати з кольорами та формами. Пір’я шукає буквально всюди – у лісах, парках, на вулицях. Частину купує.

«Я дуже люблю бувати на природі. Часто знаходжу гарне пір’я просто під час прогулянок. Особливо після линьки птахів. Але багато й купую – декоративне або спеціально оброблене, – пояснює вона. – Фурнітуру для прикрас замовляю окремо. Вибір великий, але знайти щось справді якісне непросто. Мені хочеться, щоб прикраса була акуратною та довговічною».

Особливе місце в житті жінки займають самі птахи. Вона говорить про них із теплом, як про маленьких друзів.

«Для мене дуже важливо, щоб жоден птах не постраждав. Це принципово. Я б ніколи не змогла робити щось через жорстокість, – наголошує умілиця. – Любов до пернатих у мене давня. Удома тримаю папугу та двох канарок. А ще маю качок, індичок, курей та перепілок. Обожнюю слухати пташиний спів. Можу годинами спостерігати за ними. Вони мене заспокоюють. Часто саме природа підказує нові ідеї. Буває, побачу якесь цікаве поєднання кольорів у птаха – і вже думаю, як це використати в прикрасі».

На створення одного виробу йде різний час. Іноді – година, іноді – цілий вечір або навіть кілька днів.

«Усе залежить від складності. Є сережки, які робляться швидко. А є такі, де треба довго підбирати пір’я, щоб усе гармоніювало, – стверджує мукачівка. – Найважче – не технічна робота, а саме відчуття композиції. Прикраса має «жити». Якщо щось не так, одразу це бачу. Особливо подобається працювати в тиші. Можу сидіти над сережками кілька годин. Для мене це справжній релакс».

«Я не вмію робити на продаж, роблю від душі»

Попри те, що прикраси Лариси викликають захоплення і часто збирають компліменти, продавати свої роботи жінка не поспішає. Каже, поки що це для неї не бізнес, а щось більш особисте.

«Мене багато хто питає, чому не продаю. Але я не вмію робити «на потік». Для мене кожна річ особлива, – зізнається майстриня. – Свої вироби переважно дарую подругам, знайомим або близьким. Мені дуже приємно, коли бачу, що людина носить мої сережки із задоволенням. Це для мене цінніше за гроші. Кожна робота має свій характер. Є прикраси ніжні, спокійні, а є дуже сміливі. Деякі хочеться надіти на свято, а деякі – просто під джинси і светр. Особливо люблю великі речі з довгим пір’ям. Вони рухаються разом із людиною, ніби оживають. У цьому є щось магічне».

Утім сережками творчість закарпатки не обмежується. Лариса створює також прикраси у волосся, кулони, брошки. На поличках у неї десятки коробочок із матеріалами. Тут і яскраво-сині пера, і ніжно-білі, і строкаті, схожі на маленькі картини природи.

«Я іноді сама дивуюся, наскільки красиве пір’я створює природа. Людина такого не вигадає, – наголошує вона. – Часто можу довго просто перебирати свої запаси, комбінуючи кольори і милуючись пір’їнками. Буває, нічого не роблю, лише складаю різні варіанти. Це теж частина процесу».

Лариса зізнається: творчість допомагає їй відновлювати сили після робочого дня. Водночас жінка постійно шукає щось нове. Тепер її особливо цікавить робота з епоксидною смолою.

«Мрію навчитися працювати зі смолою, щоб увічнювати рослини. Мені дуже подобається ідея зберігати справжню красу природи, – ділиться думками умілиця. – Я навіть уже збираю бутони, листочки, маленькі рослини для майбутніх експериментів. Так хочеться, щоб літня квітка залишилася назавжди. Це дуже красиво і трохи казково».

Любов до природи в мукачівки відчувається у всьому – у роботах, у словах, навіть у погляді на життя.

«Мені здається, люди зараз дуже втомлені від штучного. Хочеться чогось справжнього, живого. А природа – вона завжди справжня», – зауважує майстриня.

Саме тому її прикраси мають особливу атмосферу. Вони не схожі на фабричні аксесуари, у кожному виробі є тепло рук, терпіння та щире захоплення своєю справою. І хоча Лариса поки що не називає себе великою майстринею, її роботи вже давно стали чимось більшим за просте хобі.