Магдалина Курта і її вінтажна ботанічна вишивка

Все більше жінок повертаються до рукоділля не як до обов’язку, а як до усвідомленого вибору. Вони відновлюють традиції, вивчають старовинні техніки, але не зупиняються на копіюванні. Навпаки, вони шукають нові сенси, поєднують давнє і сучасне, створюючи унікальні речі, що органічно вписуються у сьогодення. Так народжуються нові напрями, серед яких особливе місце посідає вінтажна ботанічна вишивка.

Саме таким видом мистецтва захопилася мешканка Мукачева Магдалина Курта. Її роботи не побачиш у крамницях чи на ярмарках. Вона не женеться за популярністю і не прагне перетворити хобі на бізнес. Для неї вишивка – це простір для внутрішнього діалогу і радості від процесу. Саме ця щирість відчувається у кожному її стібку. Детальніше про майстриню – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Вишивка як спосіб говорити з собою

Магдалина Курта вишиває стільки, скільки себе пам’ятає. У дитинстві це були прості візерунки, які вона підглядала у старших жінок, пробуючи відтворити їх на шматочках тканини. З роками з’являлися нові техніки, складніші роботи, але головне залишалося незмінним – любов до процесу.

«Я не пам’ятаю моменту, коли почала вишивати. Це завжди було зі мною. Спочатку як гра, потім як звичка, а тепер – як потреба, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – Попри багаторічний досвід, справжнє відкриття сталося лише два роки тому. Саме тоді звернула увагу на вінтажну ботанічну вишивку. Побачила кілька робіт в інтернеті і зрозуміла, що це зовсім інший рівень сприйняття. Мене вразило, наскільки це схоже на живу рослину. Не просто орнамент, а ніби маленький шматочок природи. Я подумала: хочу навчитися так само передавати ці деталі».

Відтоді вишивка умілиці змінилася. У ній з’явилося більше спостереження, більше уваги до дрібниць. Кожен листочок, кожна тінь стали важливими.

«Я вишиваю вечорами. Це мій спосіб переключитися від основної роботи на справу для душі. Коли береш у руки голку, ніби все зайве відходить. Залишається тільки тканина, нитка і думки, – каже мукачівка. – Маю в доробку, декоративні подушки, брошки, картини. Кожен виріб має свій характер і настрій. Та особливе місце в моєму серці займають серветки. Вони для мене – це щось домашнє».

Подобається майстрині створювати і мініатюрні роботи, де кожен стібок має значення. Саме в них проявляється її терпіння і увага до деталей.

«Мабуть, найменші мої вироби – це брошки. Там усе дуже дрібне. Іноді працюєш з лупою. Але мені це подобається. Це як виклик, – усміхається вона. – Водночас вишиваю і великі роботи. Наприклад, картини або декоративні подушки з розлогими композиціями. Найбільшою була подушка з польовими квітами. Я вишивала її кілька місяців. Там багато різних елементів, і потрібно було, щоб вони виглядали гармонійно».

Кожна в майстрині робота починається з ідеї. Інколи це реальна рослина, яку вона бачила на прогулянці, інколи – поєднання кількох мотивів.

«Люблю спостерігати за природою. Можу просто дивитися на траву чи квіти і думати, як це передати нитками. Це дуже захоплює, – зізнається жінка. – Саме тому рослинні мотиви стали найулюбленішими. У них знаходжу безмежне різноманіття форм і кольорів. Рослини ніколи не повторюються. Навіть дві однакові квітки виглядають по-різному. І це дає свободу. Ти не обмежений чіткими рамками. Найважчою для мене була перша велика картина у цьому стилі. Я довго не могла зрозуміти, як передати об’єм. Хотілося, щоб це виглядало не плоско. Було багато помилок, я перешивала окремі фрагменти по кілька разів. Загалом вишиваю тільки для себе. Це мій простір. Якщо почну продавати, з’явиться відчуття обов’язку. А я хочу, щоб це залишалося радістю.

Але вироби Магдалини Курти прикрашають не тільки власний дім. Вони також стають подарунками для близьких. Рідні підтримують її захоплення. І це для неї важливо.

Тонка нитка майбутнього

Захоплення вінтажною ботанічною вишивкою для Магдалини Курти стало не просто новим етапом, а своєрідним переосмисленням усього, що вона робила раніше. Якщо колись процес був радше інтуїтивним, то тепер він набув більшої глибини і навіть філософії.

«Я зрозуміла, що ця вишивка вимагає особливої уважності. Тут не можна просто «вишити гарно». Треба відчути форму, зрозуміти, як росте ця рослина, як вигинається стебло. З часом вона почала експериментувати. Додавати нові відтінки, поєднувати різні техніки, змінювати масштаб. Саме тоді з’явилися її найцікавіші роботи – ті, що виходять за межі звичних композицій. Однією з таких стала серія мініатюр. Це дуже маленькі вишивки, іноді розміром лише кілька сантиметрів, але з великою кількістю деталей. Вони вимагають максимальної концентрації. Тут немає місця для випадкових рухів. Кожен стібок продуманий, кожен колір підібраний з точністю до відтінку», – запевняє умілиця.

Водночас Магдалина не відмовляється і від великих форматів. Вона зізнається, що саме великі роботи дають їй відчуття завершеності.

«Коли працюєш над великою річчю, ти ніби живеш з нею. Вона поруч тижнями, іноді місяцями. І коли закінчуєш – це особливий момент, – каже вона. – Серед моїх робіт є одна, яка повністю відрізняється від інших. Це не найбільша і не найскладніша з технічного погляду. Я вишивала композицію з різними травами. Вона виникла після однієї прогулянки. Просто побачила ці рослини і зрозуміла, що хочу їх зберегти. Не сфотографувати, а саме «перенести» у вишивку».

Наразі мукачівка замислюється над тим, щоб створити серію робіт, об’єднаних однією темою. Наприклад, присвячених конкретному сезону або певному виду рослин.

«Мені цікава ідея серійності. Коли роботи пов’язані між собою, вони починають «розмовляти» одна з одною, – наголошує майстриня. – Та попри плани, головне для мене залишається незмінним – внутрішнє відчуття радості від процесу».

Марина АЛДОН