Ужгород попрощався із сержантом Павлом Білецьким

Ужгород 19 вересня попрощався із 40-річним захисником – сержантом Павлом Білецьким

Павло Павлович Білецький народився 1 березня 1985 року в селі Рокосово Хустського району та виріс там разом із старшою сестрою Лесею. У цьому селі продовжують проживати їхні батьки – тато Павло та мама Юлія.

Проте усе свідоме життя Павла Білецького було пов’язано з Ужгородом, де він навчався в духовній академії, успішно працював у журналістиці та професійній фотографії, брав участь у формуванні політичних процесів і громадському житті краю, створив власну сім’ю, став люблячим батьком для своїх доньок Євгенії, Злати та Ніки і коханим чоловіком для дружини Тетяни.

Проте повномасштабне вторгнення росію в Україну у лютому 2022 року створило умови, у яких вибір між обов’язками голови родини у тиловому Закарпатті та обов’язком стати на захист Вітчизни був для Павла очевидним.

Цей рішучий крок із цивільного життя й затишку родинного тепла в сувору буденність щоденної службової рутини дав Павлу не тільки конкретні ціль і зміст, що виявилися важливіші за особистий комфорт, добробут власної сім’ї й персональне виживання, але й подарував нову велику родину – бойових побратимів із якими він пройшов Кліщіївку, Веселе, Красногорівку, Торецьк та інші точки на лінії зіткнення, за ходом бойових дій у яких із завмиранням серця спостерігала не тільки Україна, але й весь світ.

Ті завдання та функції, які виконував Павло Білецький у складі 21 батальйону спеціального призначення – підрозділу Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького – теж були схожі на роль голови родини, бо вони були про забезпечення, про порядок, про опіку та про те, щоб евакуювати тих, хто постраждав на полі бою.

Військовослужбовець Павло із позивним «Грек», ігноруючи тривожні дзвіночки, які підказували, що варто подбати про себе і своє здоров’я, а не тільки про здоров’я та життя побратимів, відтягував власне звернення за медичною допомогою, як міг.

Павло погодився пройти необхідні обстеження вже тільки в Києві, куди після Краматорська вивели його взвод технічного забезпечення для переведення влітку 2025 року у підпорядкування Третьої окремої штурмової бригади.

Але навіть почувши попередній діагноз і лікарські прогнози, він не надав надто великого значення все більш явним симптомам хвороби, аж поки вони не набули критичних масштабів. Саме тому його особиста історія боротьби з підступним онкологічним захворюванням почалася тільки в серпні 2025 року, а його вірним і відданим соратником у цій боротьбі стала дружина. Решта ж близьких і знайомих знали від Павла тільки те, чим він сам вважав за потрібне поділитися: «Приїхав на лікування, все нормально, запланована операція в Києві, потім побачимось». У цьому був весь він – завжди впевнений, оптимістичний, турботливий, завбачливий та самодостатній.

Павло ні на мить не припускав, що якась хвороба зрештою таки зможе перемогти його у цій дуже особистій битві за життя, тим більше, що на його боці була не тільки родина та близькі, але й команда професійних лікарів Національного інституту раку у місті Києві.

Та попри неймовірну волю та віру, любов і підтримку, а також лікування в найкращій профільній лікарні України 12 вересня 2025 року Павло Білецький помер.

Прощалися із захисником на набережній Незалежності, віддати йому шану прийшло багато людей – рідні та близькі, бойові побратими, працівники обласної ради та ОВА, міської ради, друзі, колеги-журналісти, фотографи, військові, містяни.

Поховали воїна на Пагорбі Слави.

І нехай життя Павла Білецького було невиправдано коротким, але воно було неймовірно широким, глибоким і наповненим, а його цінності та віра в краще майбутнє, як і світла пам’ять про нього назавжди залишаться в серцях тих, хто мав честь його знати.

Про це повідомляє Ужгородська міська рада.