Мукачівка створює прикраси зі шкіри

Для когось шкіра – елемент одягу, а для когось матеріал для роботи. Із неї, виявляється, можна створювати багато цікавих речей. Це і декоративні елементи, і вази, і навіть прикраси.

Валентина Фединець із Мукачева вже чотири років поспіль займається творчістю. Зі шкіри вона виготовляє намиста, брошки, приколки для волосся браслети, кулони та багато іншого. Останнім часом захопилася ще й фоаміраном. Вироби майстрині неймовірно реалістичні і переважно це – квіти.

Чи важко працювати зі шкірою? Як цьому навчитися? Чи багато часу займає виготовлення однієї прикраси? Про це та інше умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усе почалося зі старих чобіт

Валентина завжди була рукодільницею. Хист до шиття їй передався від мами, а вміння фантазувати – від батька, який гарно малює. Сама працює у сфері краси, але у вільний від роботи час займається виготовленням унікальних шкіряних виробів.

«Я люблю все нове і легко вчуся, але захоплення шкіряними прикрасами у мене зародилося випадково. Справа в тому, що я мала улюблені чоботи. Їх носила ще в юності і завжди шкодувала викинути. Шкіра була дуже якісною, червоною. От я й вирішила дати їм «друге життя». Почала шукати ідеї в інтернеті. Там пропонували перешити їх на гаманець, на палітурку для блокноту, навіть зробити із них вазу. Але все це мені не підходило. Хотілося чогось незвичного. І так натрапила на шкіряні прикраси однієї майстрині з Луцька. Передивилася всі її відео і мене осінило: зроблю з них сережки, брошку та ще й кулон. Купила майстер-клас у цієї умілиці, запаслася найбільш необхідними інструментами і почала різати свої чоботи. Вийшло не дуже гарно, але шкіри було багато, тож я мала з чого «чаклувати». Поступово ставало все краще і краще і я запалилася не на жарт», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» дівчина.

Відтак мукачівка вирішила більш серйозно зайнятися виробами зі шкіри.

«Для роботи потрібна тверда поверхня, спеціальні зубила, які нагадують гребінець, якщо мова про пошиття вручну, молоточок, затискачі, голки та багато іншого. Сам матеріал або купую через мережу, або іду в секонд-хенд і вибираю якісні, але недорогі готові шкіряні речі. Майстер-класів бажано пройти декілька у різних майстрів, аби опанувати різні техніки. Шити шкіру може далеко не кожна машинка. Крім того, треба знати, як робити викрійки, як поєднувати деталі між собою та багато іншого. Зупинила вибір на флористичних мотивах, бо дуже люблю квіти. Але створити можна і в етностилі, і щось фантастичне. Аби виріб був акуратним, не можна поспішати. Тож у мене створення однієї прикраси може зайняти декілька днів. Форнітуру купую через спеціальні сайти. Усе інше – уже майстерність, уява та наполегливість», – наголошує вона.

Вінок для подруги, брошка для мами

За словами закарпатки, працювати зі шкірою потрібно вміти, бо матеріал специфічний.

«Шкіра тварин – це частинка колись живого організму, вона може розтягуватися, набувати форм. Матеріал має бути добре обробленим. Ідеї щодо виробів можна знайти чужі, а можна вигадувати свої. Шкіру можна фарбувати, але можна купити і вже пофарбовану. Із найбільш екзотичної працювала зі страусиною. Між іншим, наша, українська шкіра, дуже якісна, нічим не поступається закордонній», – зазначає майстриня.

Із найбільш цікавих виробів, над якими мукачівка працювала, це вінок із соняхів для подруги.

«Лариса була вагітною і мала фото сесію. Замовила у мене віночок. Я мала всього тиждень, а ідей довго не було. Ледве знайшла і потрібну шкіру. Та врешті-решт квіти вийшли бездоганними і подрузі дуже сподобалися. Потім робила віночок для її ж донечки на 1 рік. Це вже були маки та волошки. Для себе найбільшу річ, яку зробила – це ромашкове намисто. Для мами – багато усіляких брошок. Загалом у моєму доробку за чотири роки в межах 200 виробів», – стверджує умілиця.

Найбільше мукачівці подобається працювати над сережками, бо це її улюблений аксесуар.

«Люблю великі довгі сережки, яскраві, незвичні. Мені подобається, коли вони масивно звисають, виділяються між пасмами волосся. Колись я купувала собі усіляку біжутерію, наразі маю змогу створювати власними руками. Вони не просто гарні, але завжди мені пасують, а головне – натуральні», – запевняє вона.

Деякі вироби у дівчини купують європейці.

«Сама я продавати нічого не вмію. Брат із дружиною мешкають у Празі. От Мирослава, невістка, то бізнесменка. Вона все збути може. Саме вона й знаходить мені клієнток. Таким чином маю вироби не тільки на Закарпатті та в Чехії, але і в Угорщині, Словаччині, Німеччині, Австрії, Італії, Іспанії, Канаді. Часто просять щось ексклюзивне українки, які мешкають у інших державах, але не тільки. У Європі ручна робота неймовірно затребувана і за хендмед платять дорого», – каже умілиця.

Останні рік Валентина Фединець експериментує і з фоаміраном.

«Це – легкий декоративний матеріал, із яким дуже зручно працювати і з якого можна створювати унікальні прикраси. Його ще називають пластичною замшею або спіненою гумою. Продається у вигляді кольорових листів. Аби набув необхідної форми, його потрібно просто нагрівати. Деталі між собою скріплюються за допомогою термопістолета. Багато майстринь із фоамірану роблять світильники. Я ж використовую його для створення прикрас. Аби вироби мали більш натуральний вигляд, їх можна ще й підфарбувати. Найкраще використовувати акрил. Тонується масляною або сухою пастеллю. Візуально виходить реалістично і гарно», – зізнається мукачівка.

У перспективі дівчина мріє ще більше вдосконалити майстерність і навіть почати створювати у своїх техніках панно та картини.

«Я відкрита до всього нового. Мені цікаво пізнавати. Планів маю безліч. Але передусім вони стосуються тих матеріалів, із якими працюю зараз. Хочеться більше пропрацювати не тільки на себе, але й на затишок того простору, в якому знаходжуся. Тобто, маю на увазі оздоблення житла. Хочу спробувати себе у панно та декоративних елементах. Крім того, мрію навчитися ліпки, цікавить полімерна глина. Із неї теж можна створювати багато красот. Але це вже трохи згодом. А на найближчий час хочу особисто для себе зробити серію прикрас із ліліями. Вони – мої улюблені квіти», – наголошує умілиця.

Марина АЛДОН