У Маргарити Паш на склі оживають квіти, змії та тварини

Скло – не тільки чудово захищає наші вікна від дощу і холоду, але й може бути справжнім полотном для створення вишуканих композицій. Розпис та художнє декорування – одне з найбільш улюблених занять хустянки Маргарити Паш. Вона хоч і не художниця, але її роботи є дійсно неймовірними.

Вітражними техніками майстриня захопилася недавно. Таким чином створює не тільки картини, але й оздоблює світильники. Зізнається – дуже цікаво. Більше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усьому вчилася сама

За фахом Маргарита економістка. Утім творчу жилку мала в серці з дитинства.

«Я хотіла вчитися на художника, але батько вважав, що то не професія, мовляв, ніколи грошей не буду мати, бо хто ті картини купує. Мама ж мене у всьому дуже підтримувала. Свого часу я закінчила художню школу і там навчилася писати на склі ікони. Процес мене зачаровував. Утім… послухала батька і здобула професію, яку для мене обрав він. Працюю за фахом, але у вільний час займаюся творчістю. Спочатку дуже відчувався брак знань, тож передивлялася в інтернеті усілякі відео, списувалася з професійними митцями, аби дізнатися тонкощі. Раніше створювала панно з сушених квітів, а останні чотири роки кожну вільну хвилинку присвячую розпису скла», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» хустянка.

Скло для роботи купує майстрині чоловік і разом із ним майстриня почала виготовляти декоративні світильники.

«Дмитро у захваті від моїх виробів. Він у мене ще й майстер на всі руки. Саме йому належить ідея з ліхтариками та настільними лампами. Усе почалося під час блекаутів. Він за професією зварювальник, тож створював мені металеві корпуси. Ми робили світильники, щоб нам самим разом із дітьми було веселіше переживати відключення. Потім я почала купувати готову основу і вже на ній розписувати скло. Також маю в доробку фігурні картини. Рамки дня них – теж справа рук чоловіка. Та й саме скло правильно вирізати не так уже й просто, як може здатися. Тим не менше, я радію, що маю в родині таку потужну підтримку. Це – дуже мотивує!» – каже Маргарита.

«Скло крихке, як наше серце»

За словами умілиці, скло розписували ще тисячоліття тому, тож до нас дійшло багато різних технік.

«Основи розпису скла викладені ще в праці ченця Теофіла з Німеччини. Трактат датовано приблизно 1100 роком. Перед роботою будь-яке скло потрібно спочатку ретельно вимити, а потім знежирити. Відтак можна його затонувати і створювати ескізи безпосередньо на ньому. Або ж можна спочатку намалювати заготовку на папері, а відтак переносити на скляну поверхню. Контури я наношу тоненьким пензликом чорною масляною фарбою. Знежиреної поверхні руками торкатися вже не можна. Вітражі можна створювати акриловими фарбами, або навіть епоксидною смолою, змішаною з алюмінієвою чи бронзовою пудрою. Фарби для розпису скла можна приготувати навіть самотужки в домашніх умовах. Для цього потрібен клей, безбарвний нітролак, желатин та анілінові барвники чи гуаш. Така фарба не викликає алергію і з нею можна спокійно працювати у закритому приміщенні», – зізнається закарпатка.

Майже готові вироби умілиця радить покривати лаком, щоб їх потім легко і безпечно можна було мити проточною водою.

«Способів виготовлення вітражів дуже багато. Про всі розповідати не буду. Хоча кожен цікавий. Тут головним є не те, чим, а що саме зобразити. Мені найбільше імпонують рослинні орнаменти, природа, звірі та певна філософія. Маю багато робіт із квітами. Найбільш улюблені – маки та соняхи. Маю декілька видів Дерева Життя. Найчастіше використовую готові вітражні фарби», – зазначає вона.

Скло умілиця називає непростим матеріалом, але все одно любить із ним працювати.

«Скло крихке, як наше серце. Його легко пошкодити, розбити. Я порівнюю його зі своїм внутрішнім світом. Тому намагаюся обережно з ним поводитись. Воно ж із характером. Звичайно, у творчості не все завжди виходило бездоганно. Перші роботи навіть нікому не показую. Проте важливо розвиватися, не зупинятися на досягнутому. Результат рано чи пізно точно буде. Але треба вірити у себе», – запевняє умілиця.

На думку Маргарити, творчість допомагає їй самовиразитися, сказати про те, про що не може заявити словами.

«Є речі, які відтворити важко. Потрібні не слова, а імпульс, який виходить із душі. Можливо, просто то я не вмію звуками доносити до людей свої істини. Мені це простіше зробити за допомогою фарб. Хтось самовиражається за допомогою віршів, хтось – музики, хтось – танцю. Моя «мова» – це картини. Через них я спілкуюся з оточуючими, із Всесвітом, із довкіллям. Загалом від творчості отримую задоволення на всіх етапах. Це – мій потужний релакс. Люблю усамітнюватися, коли малюю, адже творчість – це передусім розмова з собою, зі своїм еґо, із внутрішнім «я»», – наголошує хустянка.

Скляні поверхні майстриня вважає дуже практичними в дизайні помешкань, адже їх можна мити, вони створюють відчуття легкості і простору.

«Починала я традиційно із ікон. Але зараз не зупиняюся на чомусь конкретному. Духовна тематика мене й далі приваблює, але пишу я здебільшого наразі не релігійні мотиви. Вітражні роботи мають дуже гарний вигляд у будь-якому приміщенні. Ними можна візуально навіть розширити простір, як за допомогою дзеркал. Головне, аби вони були світлими, несли в собі позитив», – заявляє вона.

Розписує Маргарита Паші ще й посуд, вази, підсвічники.

«Старі скляні вази я перетворила всі на цікаві побутові речі. Також майже всі стакани вдома у мене зараз із квітами, візерунками, рибками та метеликами. До кераміки поки не добралася, але майже все скляне в будинку, крім вікон, отримало «друге дихання». Переконана, що кожен має мати якесь хобі, просто його не всі знаходять», – зазначає майстриня.

На майбутнє умілиця має й цікаві плани, не пов’язані з розписом.

«Хочу навчитися художньої ліпки. Таким способом можна створювати гарні барельєфи, рамки, статуетки та багато цікавого. Та й декорувати такі вироби не менш цікаво, ніж розписувати скло. Планую взяти декілька уроків у фахівців, а відтак починати власні експерименти. А в «скляній справі» буду так само рухатися далі і вдосконалюватися, вивчати нові техніки», – запевняє хустянка.

Марина АЛДОН