У Берегові відкрилася виставка Андраша Береца, присвячена дзвонам

На затишному подвір’ї Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II відкрилася виставка угорського художника Андраша Береца – подія, що не лише розповідає про мистецтво, а й промовляє голосом історії, пам’яті та духовної єдності.

Виставка під назвою «Серцебиття у висоті» присвячена дзвонам Карпатського басейну – символам, які об’єднують покоління, культури та простори.

Андраш Берец – митець і шукач глибших сенсів. Він зізнався, що шукає таємницю дзвону, знак його життя, наші згасаючі свята, час, що минає. Адже дзвін живе у власній мові.

Його виставка – це не просто візуальний досвід, а духовне паломництво у світ дзвонів, де звучання стає мовою історії, а кожен удар – пам’яттю про минуле.

На відкритті пролунала «Пісня дзвонів» у виконанні співробітниці ЗУІ Сільвестер Ферку. Цей емоційний виступ став першою нотою в програмі святкування Дня солідарності, яку організувала ГО Pro Cultura Subcarpathica у співпраці з Культурною агенцією Petőfi.

Берец представляє дзвони як живих свідків часу та символи єдності угорського народу, розділеного історією, але об’єднаного спільною культурною пам’яттю. Експозиція охоплює дзвони з семи історичних регіонів: Трансільванії, Секейського краю, Закарпаття, Верхніх та Південних Карпат, Мурав’єдека. Дзвін у творчості Береца – не просто предмет, а голос, що проривається крізь кордони, шепоче про надію та кличе до солідарності.

Консул Угорщини в Берегові Іштван Дьєбнар нагадав: «Через дзвони ми посилаємо повідомлення один одному й Богові: ми – разом. Ми не забули. І наші нащадки не забудуть. Бо навіть якщо історія роз’єднала нас, дух має силу знову поєднати».

Закарпатський поет Ласло Фабіан Варі, лауреат премії Аттіли Йожефа, наголосив на філософському аспекті творчості Береца: «Художник не просто зображує дзвін. Він фотографує зміни всередині нього, внутрішню поверхню, де удари язика залишають сліди. Вони символізують біль і втрату, але водночас – народження звуку, мистецтва, сенсу. Без болю немає дзвону. Як і народження – з болем, благословенним Богом. Так і звук ударів – благословенний».

Президентка інституту Ракоці Ілдика Орос підкреслила, що дзвони здавна були важливим засобом комунікації в угорській традиції. Вони оголошували не лише скорботу, а й радість – весілля, хрестини, перемоги. Особливо вона відзначила символічне значення дзвону опівдні – як спогад про перемогу під Нандорфегерваром.

«Ми, представники сучасного покоління, з нетерпінням чекаємо моменту, коли дзвони знову задзвенять – не як попередження, а як знак миру. Лише тоді їхній голос стане святом надії», – резюмувала вона.

«Серцебиття у висоті» – це виставка, яка не залишає байдужим. Це не лише мистецтво дзвонів, а й мистецтво збереження пам’яті, віднайдення спільного звучання в розірваному часі. Дзвони Андраша Береца говорять мовою, яку розуміє кожне серце – мовою віри, болю, надії та національної єдності.

Наталія ВАРОДІ