125-річчя від дня народження Йосипа Бокшая вшанували в музеї його імені

Жовтень став направду доленосним місяцем в житті одного з найвідоміших художників Закарпаття. Саме посеред розкішної і філософської водночас осені Йосип Бокшай народився та відійшов у вічність (2 жовтня 1891 р. – 19 жовтня 1975 р.). А ще цього місяця, власне, 25 жовтня, митець одружився з Маргаритою Арвої, яка була його Мадонною і на полотнах, і в дійсності.

В Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая відкрили експозицію, що, за словами самих музейників, є чи не найкращою з досі представлених, адже презентує помітну добірку творів як із музейної, так і з родинної колекцій, а також – архівні матеріали, документи та світлини, які сповна показують не лише мистецьку, але й людську особистість Йосипа Бокшая.

На виставку завітали керівники краю та Ужгорода, дипломати, представники духовенства, численні творці і цінителі мистецтва. До початку врочистого відкриття відбулася панахида за художником. Опісля духовну атмосферу впродовж вечора доповнював своїм виступом академічний камерний хор “Кантус”.

“Людина віри, художник правди” – це не просто звучна назва виставки, а й непохитні життєві і творчі переконання Йосипа Бокшая. Так про художника мовив присутній на виставці єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік: “Він прожив нелегке життя. Але важливо, що навіть у ті часи, коли змушували творити в стилі соцреалізму, в глибині душі Йосип Бокшай залишився тим, ким і був насправді. На превеликий жаль, церква, в якій його хрестили, в Кобилецькій Поляні, була спалена уже за незалежної України. Це була одна з найстарших дерев’яних церков Закарпаття, де його батько був греко-католицьким священиком. І любов до церкви, до духовності, яку батько йому прищепив, супроводжувала Йосипа Бокшая усе життя. Я не мав щастя знати його особисто, але мав нагоду спілкуватися з його учнями. Вони згадували: будучи студентами, їх вражало, що, малюючи в горах, він не соромився в їхній присутності ввечері стати на коліна і молитися, ба навіть починаючи малювати – перехрещував полотно. Коли в греко-католицької церкви відібрали Хрестовоздвиженський кафедральний собор Ужгорода, він перестав туди навідуватись, але почав ходити до римо-католицького храму. Тогочасна влада області викликала його та дорікала, буцімто він псує студентство і, маючи стільки нагород, просто не може так поводитись. Однак відповідь була короткою: “Заберіть усі ваші нагороди, але я до церкви ходитиму”. Вочевидь, він добре усвідомлював, що власним обдаруванням передусім завдячує Богові. Він не соромився своєї віри, він звеличував її. Хотілося б побажати, щоби ці картини і далі говорили не лише нам, а й прийдешнім поколінням – про красу людської душі, про любов до Бога та Його творіння”.

Сакральний живопис вважає вершинним здобутком у творчості Йосипа Бокшая і завідувач експозиційного відділу музею, мистецтвознавець Олена Приходько. “Чимало духовних чеснот у митцеві виховала родина. Та відомо, що в роки першої світової війни, він був взятий у полон в Росії і, як людина, котра на власні очі бачила все оте зло, насилля і несправедливість, він протестував проти такої реальності, знову ж таки, своїм мистецтвом – його картини надзвичайно гармонійні, осяяні, чисті, чесні. З перших самостійних кроків у мистецтві Йосип Бокшай проявив себе як художник сакральної теми, художник-монументаліст. Здобув прекрасну освіту у Будапештській академії мистецтв, удосконалював фахову майстерність в Італії і оцей відгомін відчувається в його сакральних монументальних творах. Знаємо, що найвищим його досягненням у цій царині є розписи Хрестовоздвиженського кафедрального собору, які непогано збереглися, хоча й потребують реставраційних втручань. А все ж, більшість цієї монументальної сакральної спадщини у нас на Закарпатті, на жаль, була втрачена, знищена або занедбана, на відміну від численних робіт майстра в Угорщині і Словаччині. Інша справа з сакральними полотнами, які зберігаються у нашому музеї: свого часу, на початку 50-их років, вони були приречені на винищення, тобто, вони мали бути вилучені з наших фондів і спалені «як такі, що суперечать соціалістичній дійсності». На щастя, в ті часи у нашому музеї працювали дуже тямущі і сумлінні люди, які зуміли сховати ці безцінні полотна. І тільки з настанням незалежності України ми змогли знову представити доробок нашого корифея широкій громадськості”.

Йосип Бокшай – один із найвідоміших художників Закарпаття і співзасновник крайової художньої школи разом з Адальбертом Ерделі. Імена цих знакових митців дуже часто фігурують поряд, хоча вони – зовсім різні: як у творчості, так і в житті, – зауважує Олена Приходько. “Бокшай був абсолютно вірним послідовником реалізму, він був серйозний, спокійний, врівноважений і ніколи не збочував із раз і назавжди обраного шляху, Ерделі ж знаходився у постійному пошуку, він не задовольнявся тим, чого досягав, завжди експериментував, видавав дуже сміливі новаторські маніфестації. Але ця несхожість не завадила їм бути друзями, однодумцями, спільно піклуватися про розвиток образотворчої культури на Закарпатті, мріяти про створення академії – разом вели оцю публічну школу малювання, але кожен мав своїх учнів. Вони по-різному, але однаковою мірою творили наше мистецтво і за вагомістю свого внеску вони абсолютно рівні”.

Символічно, що і народилися митці в один рік. Експозицію до 125-річчя від дня народження Адальберта Ерделі, нагадаємо, в залах обласного художнього музею відкривали у травні. Виставку ж із нагоди ювілею Йосипа Бокшая охочі зможуть оглянути до 7 грудня, інформує Управління культури Закарпатської ОДА.