Кароль Бругош є вірним читачем газети «Карпатський об’єктив» з дня її виходу у світ

Ужгород, площа Корятовича, центральний вхід Зеленого ринку. Четвер, 24 квітня. 9.30 ранку. Мою увагу привернув чоловік ромської народності поважного віку, який стояв під стіною і читав свіжий номер газети «Карпатський об’єктив». Сивочолий пан стильно підстрижений, поголений, підтягнутий, спортивної статури. Одягнутий у чорні штани, синю спортивну кофту з білими та червоними вставками фірми Puma. Взутий у вичищені до блиску світло-коричневі туфлі. Привітавшись, кажу, що приємно бачити наших читачів, та ще і в такий ранковий час.

– Все життя купую і читаю газети. Я краще дам гроші за новинку, як за сто грам. Я не курящий і не п’ющий, навіть каву не споживаю. З напоїв беру лише водичку. За своє життя випив палинки дуже мало, вживав лише на великих і родинних гостинах, і то лише чарочку, – розпочав свою розповідь чоловік. – Раніше купував декілька газет, любив читати «Закарпатську правду», «Вісті», «Проспорт», «Новини Закарпаття». Та вони перестали виходити. «Карпатський об’єктив» читаю з самого початку, як з’явився в продажу (а це майже 12 років. – примітка автора). Одразу відкриваю спортивну сторінку, потім читаю прогноз погоди, а далі вже інші новини. Газету не викидаю, а складаю на тумбочку, даю читати родичам. Без газети і футболу не можу жити.

Живу по Одеській вулиці. Зазвичай газету купую в кіоску біля собору. Сьогодні пішов, а він закритий. Тож я сів на автобус і приїхав на Корятовича. Купив газету, основне переглянув, а далі йду додому, де буду спокійно собі читати.

Мій співрозмовник назвався Корчієм.

– Корчі – то по-угорськи. А так – Кароль, – уточнює. З кишені кофти виймає пенсійне посвідчення, в якому вклеєне фото й написано прізвище, ім’я, по батькові – Бругош Кароль Шандорович.

На моє прохання Кароль розповів декілька штрихів своєї біографії. Отож, народився 1 травня 1940 року в Ужгороді. Сім років ходив до школи на Тімірязєва, навчання продовжив у першій школі імені Т.Шевченка. Трудову діяльність розпочав на шахті. Потім три роки служив у армії. Повернувшись додому, здобув освіту водія. Тридцять років пропрацював водієм у різних державних установах, зокрема у ветеринарній службі, в банку, в МНС.

– Я ветеран праці, маю медаль, – каже гордо Кароль. – Як пішов на заслужений відпочинок, то став ремонтувати техніку в Державній службі надзвичайних ситуацій, де працював до 2022 року. Мені тоді вже було 82.

Футбол – його любов з дитинства.

– Грав у футбол до 40 років. Грав із Йожефом Сабо. Ми однолітки, лише він старший за мене на два місяці. Йожеф народився 29 лютого, а я – 1 травня. Усі футбольні матчі, які проводяться в Ужгороді, відвідую. А також ходжу на гандбол. Потім люблю читати про них у вашій газеті. Мій онук Мартін також футболіст, – зауважив.

Звернула увагу, що чоловік у такому поважному віці читає новинку без окулярів.

– Навіщо мені окуляри? – дивується. – Я й так добре бачу. Прочитати Вам? – запитує.

Кажу, що на другій сторінці опублікований мій матеріал про виставку писанкових дерев у Перечині. Відкривши газету, знаходить мій матеріал і починає читати із заголовку. Читає й справді добре, тільки у деяких словах змінює наголос.

На мій комплімент щодо акуратного вигляду відповів: «Важливо не запускати себе. Чоловік має бути чоловіком».

З дружиною Іриною народили і виховали сина та доньку, має чотирьох онуків. Дружина померла майже 14 років тому. Багато років пропрацювала на взуттєвій фабриці, вміла смачно готувати і пекти тістечка. Цьому навчила її свекруха Марія, яка була словачкою і здобула освіту кухаря ще за часів Австро-Угорщини. Проживає Кароль із сином. Володіє п’ятьма мовами: українською, російською, угорською, словацькою, ромською.

Наприкінці нашої розмови додав, що 1 травня відзначатиме поважний ювілей у родинному колі. Вже купив декілька пляшок різних алкогольних напоїв, щоб почастувати гостей, які прийдуть вітати його з 85-річчям.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора