Текстильні ювелірні прикраси Вікторії Орос найбільше подобаються німцям

Закарпатські майстрині вміють створювати шедеври з усього, що є під руками. Навіть із залишків тканини. І це може бути справді унікальна й цікава річ.

Вікторія Орос завжди любила прикраси. Але купувати їх на всі випадки не могла собі дозволити. Тож почала створювати сама… своїми руками.

Чому умілиця із Ужгорода вирішила шити брошки, намиста, браслети? Де цього навчилася? Скільки часу займає виготовлення одного виробу? Про це та інше ужгородка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усе почалося з безгрошів’я

У пані Вікторії тисячі авторських робіт. Хоча шити їх умілиця почала всього чотири роки тому. Раніше працювала у сфері торгівлі.

«Шити я вміла з дитинства, навчила мама. Але я це робила виключно для себе. Коли донька була малою, шила їй одяг та іграшки. Крім того, ми з чоловіком мали невеличкий продуктовий магазин. Усе було добре, поки Андрій не захворів. Тоді всі кошти пішли на лікування. На жаль, його життя врятувати не вдалося. Усі кошти було витрачено, бізнес довелося згорнути і починати життя з чистого аркуша. Тоді подруга запропонувала зайнятись рукоділлям, адже в мене до цього справді є і був хист. Спочатку хотіла виготовляти щось із полімерної глини. Але маючи вдома усе, що потрібно для шиття, замислилась, що б цікавого запропонувати людям, але таке, аби це викликало подив. Так і натрапила в пошуках ідей на майстер-клас майстрині із Київщини, яка також виготовляє текстильні прикраси. Запалилася, спробувала і в мене все вийшло. Прикраси люблю і сама, тож їхнє пошиття мене дуже захопило. Звісно, коштів на прожиття це давало мало, тому паралельно влаштувалася позмінно працювати продавчинею. І якось із донькою потихеньку справи почали налагоджуватися», – зізналася умілиця «Карпатському об’єктиву».

Відтак два роки тому ужгородка з дитиною виїхали до Німеччини і там її роботи виявилися ще більш затребуваними, ніж вдома.

«Мову я знала, тільки трохи підучила її. Працюю офіціанткою. Доба на роботі, доба – вдома. У вільний час займаюся рукоділлям. Продавати речі допомагає мені подруга, яка й мотивувала спробувати пошукати щастя в чужій країні. Вона виїхала ще на початку війни. Також із дитиною. Зараз ми підтримуємо одна одну і разом нам легше адаптовуватися до нових реалій. Тішить, що мої прикраси купують не тільки українці, які наразі тут мешкають, але й саме німецькі жінки. Автентика тут у моді, а ручна робота дуже цінується і гідно оплачується. Тамара, між іншим, відливає свічки, також знайшла себе у творчості. Мрію, що коли повернуся додому, відкрию у місті невеличкий магазинчик сувенірів і збуватиму там речі наших талановитих умілиць. А їх на Закарпатті справді дуже багато!», – наголошує вона.

Рукоділля повертає спокій

Вікторія Орос зазначає, що один виріб можна пошити за вечір. Але є й такі прикраси, над якими вона працює й тиждень.

«Усе залежить від складності. Якщо прикраса невелика, але на ній багато дрібних деталей, із нею можна «провозитись» і 5-6 днів. Якщо ж, скажімо, брошка велика, але складається з 3-4 квіточок, її можна пошити за 2-3 години. Та й не завжди є натхнення працювати, або ж просто з’являється інша термінова робота. Тобто, чіткого графіку, що виготовлення певної речі займе стільки часу немає. У середньому над виробом працюю 2 доби. Одне кольє, пригадую, ще вдома шила два тижні. Щось не виходило так, як хотілося. І в той же час сережки вже у Німеччині могла пошити за 40 хвилин. Фурнітуру і всі потрібні матеріали купую в Україні через інтернет. Вони «приїжджають» до моєї мами, а вона через перевізників передає їх сюди. Так виходить дешевше», – каже майстриня.

Найбільше ужгородці подобається працювати над брошками. Останнім часом, розповідає, у треді серед німців тема рослинності.

«Це може бути не тільки квітка чи якась травинка. Неймовірно затребуваними є усілякі городні культури. Скажімо, прикраса у вигляді моркви, буряка, картоплі, часнику, цибулі. Я жартома називаю їх борщовим набором, бо дехто просить поєднувати у одному виробі, наприклад, буряк із редискою, квасолю з кропом, або капусту з часником. Утім комусь більше імпонує тематика пташок чи метеликів, або ж гілок плодових дерев, фруктів чи котиків, зайчиків, білочок. Пошити можна абсолютно все, тому коли треба починати роботу над чимось новим, це мене тільки тішить», – зізнається пані Вікторія.

Творчий процес умілицю загалом надихає. Їй подобається втілювати в життя цікаві, але водночас непрості замисли, за роботою, переконує, відпочиває душею і тілом.

«Головне, аби людині подобалося те, чим вона займається. Мене рукоділля заспокоює, дає сили і щоразу я релаксую під час процесу створення нових речей. Радію, що знайшла своє справжнє покликання і що воно приносить не тільки моральне, але ще й матеріальне задоволення. Із радістю можу пошити не тільки оздобу, але й сумочку, причепурену різними «рослинками», чи ляльку для малечі. Утім більше спеціалізуюся саме на прикрасах», – ділиться думками майстриня.

Як творчій людині, Вікторії Орос завжди цікаво експериментувати, давати волю фантазіям.

«Найкращі ідеї до мене приходять уночі. Колись надихалася, гортаючи стрічку в соціальних мережах, а зараз прямо в уяві, коли закриваю очі, виринають образи майбутніх прикрас. Я колись гарно малювала, тож маю творче бачення, можу знати наперед, приблизно, якою вийде вже готова річ. Щось час від часу мені підказують самі клієнтки, щось радить подруга, а щось – навіть донька. До порад прислухаюся, до критики ставлюся безболісно. Але кожен виріб намагаюся довести до бездоганності, працюю акуратно і з душею. Подобається братись за щось нове, чого раніше не робила. Це – такий драйв, такий адреналін, такі почуття… а потім щира радість, коли прикраса виходить справді такою, як задумала», – переконує вона.

У перспективі жінка хоче спробувати щити ще одяг для іграшок. Наголошує, що серед німецьких дітей зараз на таке великий попит.

«Це – не сукні для Барбі, а штани, курточки, кепки для ведмедиків, зайчиків, бегемотиків. Ними бавляться як хлопчики, так і дівчатка і всім хочеться, аби їхні казкові улюбленці були стильними. Звісно, це поки тільки мрія, бо наразі вивчаю стилі та тонкощі роботи з нарядами для іграшок. Експериментую на плюшевих собачках донечки і вона, між іншим, дуже задоволена. Крім того, більше хочеться працювати над деталями гардеробу, шити модні ремені та сумочки. Утім полишати текстильні прикраси також не збираюся, бо мені дуже подобається працювати саме з ними. Та й наразі вже маю постійних клієнток, які їх замовляють до різного одягу і до різних подій», – запевняє Вікторія Орос.

Марина АЛДОН