Пряничні пасхальні дива створює сумчанка на Закарпатті

Пряники зазвичай викликають асоціації з зимою, корицею, теплим чаєм і ковдрою. Утім дехто творить весняні дива своїми руками. Цікаву колекцію кондитерських виробів до великодня має Марія Ломаченко із Сум. Пекла вона їх до свят і вдома, і продовжує традиції на Закарпатті. Виготовляє не для продажу, а щоб пригощати знайомих, друзів, але найчастіше – дітей.

У доробку майстрині і різні квіти, і писанки, і пасочки, і багато інших смаколиків. І все це – зі спеціального тіста. Більше про свої вироби умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Дарує частку власного серця

Пекти пряники пані Марія почала ще в підлітковому віці. Спочатку допомагала бабусі і мамі, а згодом спробувала і сама. Каже, що рецептів знає багато, але найчастіше використовує класичний, ще бабусин.

«Пряники можуть бути навіть пісними: із борошна, цукру, води, рослинної олії, м’яти, розпушувача, щіпки солі і ваніліну. У такі – яйце не потрібно. Глазур теж можна приготувати на основі альбуміну – штучного білка. А от класика вимагає більше складових. Я беру на порцію: 100 грам масла, стільки ж цукру, яйце, та 200 грам борошна. Із прянощів додаю по чайній ложці сухого меленого імбиру, кармадону, кориці, половину ложки гвоздики та 2 ложки меду. Айсинг (для прикрас): 1 білок, 150 грам цукрової пудри і чайна ложка лимонного соку. Висота тіста має бути 4 мм. Випікаю при температурі 180 градусів 10-20 хвилин. Завчасно треба подбати про різні форми. Оздоблюю, коли трохи вже остинуть. Для кожного кольору маю окремі барвники та окремий кондитерський мішечок. Акуратно наношу глазур, промальовую деталі. Відтак ще 1-2 години потрібно підсушити пряники у духовці при температурі 45-60 градусів. Але способів як випікання виробів, так і їхнього оздоблення дуже багато», – зізнається вона «Карпатському об’єктиву».

Для сумчанки пряники до свят передусім – згадка про рідний дім і теплі почуття.

«Зараз я живу у Мукачеві. Тут уже 3 роки. Проте вдома залишилась не тільки порожня квартира, але й моє серце. Донька за кордоном, а я їхати не хотіла. На Закарпатті мешкаю у родичів. Додому тягне шалено. Але поки там страшні обстріли, про повернення не мрію. Тут уже знайшла і роботу, і друзів. Хоча довелося перекваліфікуватися із інженера на абсолютно іншу сферу. Тепер працюю у галузі краси. Тут мені все подобається, ні на що не нарікаю. Єдине… ночами часто сниться рідне місто і постійно думаю про тих, хто залишився. На жаль, є й такі, кого втратила, хто загинув від «прильотів». Мій дім поки цілий, але не шкоджу цю, що переїхала, бо тут спокійно і хороші люди. От саме заради них і печу пряники. Аби й вони відчули енергетику моїх Сум… і тепло мого серця. Я ж ділюся з оточуючими не просто виробами, а повагою, любов’ю, позитивом», – наголошує умілиця.

Експериментувала, бо не мала коштів

На Закарпатті Марія Ломаченко почала готувати не тільки традиційні фігурні пряники, але й робити пряничні букети. Їх вона теж дарує іншим до свят.

«Усе почалося з безгрошів’я. Я спочатку шукала роботу за спеціальністю, та не могла знайти. Мала якісь виплати, але то – мізер. А тут у сусідки мало бути свято – ювілей. Почала думати – що подарувати. Закарпатці ж люди гостинні, я в перший день після приїзду з половиною вулиці подружилась, а за тиждень із усіма потоваришувала. Тут ходять у гості на каву, але господині накривають такий стіл, як у ресторані. Тож покликали «на каву» і мене. Сказали у четвер, а подія мала відбуватися у неділю. Отже, я почала «ламати голову», що подарувати. Не йти ж до людей із порожніми руками. Так мені й спало на думку зробити букет тюльпанів із пряників. Ще й форм не мала і всі вирізала вручну. Але нічого, вийшло гарно і іменинниці подарунок дуже сподобався. Та й нахвалювали мої «квіти» усі гості, усі ж разом і дегустували. Відтак я зрозуміла, що для людини найбільш важливою є увага. Згодом я вже закупила молди і мої букети стали більш довершеними. Зараз ще й квіти із зефіру роблю. Загалом солодощі – це моя стихія. Хоч зайвої ваги не маю і ніхто б не подумав про мої смаки», – наголошує майстриня.

Пекти великодні пряники пані Марія почала майже одразу ж після приїзду в наш край.

«Я приїхала 12 березня, а 24 квітня була Пасха. То був 2022 рік. Дуже добре пам’ятаю. У мене «зривало дах» від тривожних думок і були моменти повного відчаю. Мене всі підтримували і запевняли, що все швидко минеться, та як бачимо самі, не минулося досі. Тоді Юлія, сестра мого першого покійного чоловіка і запропонувала чимось зайнятися. Я подумала-подумала і вирішила: напечу для них пряників у формі писанок. Прикрашали вироби ми разом із дітьми і всім було весело, трохи відволіклася, заспокоїлась. А потім уже пішло-поїхало. Згодом дівчатам і на роботу почала приносити, аби пригостити, і сусідам роздавати. Мене ж теж кожен намагається і нагодувати, і втішити», – стверджує вона.

Хоч на Закарпатті пряники і не є такими популярними, як, скажімо, кіфлики, та вироби сумчанки подобаються всім.

«Я печу пряники практично цілий рік, – запевняє жінка. – Мені це приносить задоволення, розслаблення. Люблю їх причепурювати, фантазувати над сюжетами і формами, малювати на них. Для когось релакс – в’язання, для когось – вишивка, а для мене ось робота з кондитерськими виробами. Навіть не помічаю, як плине час, коли випікаю і декорую їх. Та й не пряниками єдиними займаюся. Закарпатську випічку освоїла також. Мене залюбки посвящали у таємниці місцевої кухні і родичі, і подруги. Зі страв дуже подобається рокот-крумплі, банош, грибна поливка. Та й білих грибів тут стільки, що ніколи раніше у лісі такої кількості не бачила. Природа Карпат зачаровує! Цей край мені здається справжнісіньким раєм!» – запевняє сумчанка.

До душі майстрині чаклувати і над льодяниками, а мріє вона навчитися готувати фруктові цукерки.

«Льодяники колись робила моя бабуся. Навчила і мене. За це їй щиро вдячна. Також вона готувала фруктові цукерки. Але що тоді було – яблука, апельсини, лимони, мандарини і практично все. Тут же, на Закарпатті таке розмаїття винограду, є персики, абрикоси, домашні та лісові ягоди. Навіть яблука і ті різних сортів! Єдина біда – не знаю рецепту. Шукала в мережі і не знаходжу нічого навіть подібного на те, що їла в дитинстві. Але коли сади і ліси подарують свої перші цьогорічні плоди, буду експериментувати і, гадаю, придумаю свій, авторський рецепт, скомпонувавши знання і користуючись основою тих рецептів, які вдалося знайти. Впевнена, у мене усе вийде!» – підсумовує Марія Ломаченко.

Марина АЛДОН