Через тиждень після Великодня закарпатці йдуть на кладовище. Що несуть і скільки це коштує

Традиційно краяни на цвинтар ходять двічі на рік – 1 листопада і у неділю, за тиждень після Пасхи. При чому, через нашарування різних культур впродовж віків, обидва свята відзначають практично більшість як католиків, так і православних. У ці дні вшановують тих, хто навіки відійшов у засвіти – рідних, близьких, знайомих.

Передусім свята пов’язують із молитвою. Тож багато хто замовляє у церквах парастас за упокій чи запрошує до могил священників, аби помолилися. Основний месенж поминальних днів – це саме духовний чинник. Як віддячити за молитву – справа глибоко індивідуальна, тут чітких тарифів немає. У основному люди платять небагато – 100-200 гривень. Можливо, десь більше або менше. Але крім заупокійних служінь є ще й інша складова, скажімо, Хоминої, Фоминої або Томиної неділі (від імені невірного Фоми, який не повірив у воскресіння Христа і засунув пальці у його рани) – матеріальна. Зазвичай до цього дня прибирають могили, висаджують на них рослини та запалюють свічки чи лампадки. Тож скільки це коштує? Відповідь шукав «Карпатський об’єктив».

Що висадити на могилі

У різних куточках України Томину неділю називають по-різному: Проводами, Горбками, Радоницею тощо. Утім посил єдиний – пом’янути рідних. Зазвичай перед святом краяни йдуть після зими наводити лад на могилах, висаджують різні рослини. Хтось одночасно роздає милостиню нужденним, дарує дітям із бідних родин крашанки чи солодощі, а хтось цукерки навіть несе на кладовище і влаштовує там застілля. Проте більшість закарпатців просто миє пам’ятники, підкопує ґрунт, знищує чагарники і висаджує квіти.

У Хусті перед ринком майже місяць уже як кипить торгівля весняними рослинами. Продають різні квіти у невеликих пластикових горщиках. У основному привозять їх аграрії із Берегівщини (фактично – Виноградівщина), де рослини вирощують у теплицях і займаються цим професійно – цілими сім’ями.

Пан Іван каже, що приїхав із Копані. Квітникарством займається давно. У роботу задіяна вся родина. Зізнається, що вирощувати квіти з насінин – дуже довгий процес.

«Квіти у нас різні. Маємо теплиці. Аби рослини проросли, потрібен ретельний догляд, підживлення, полив. Ті ж петунії аби зацвіли – дуже клопітка робота! То лише здається, що розкопав землю, вкинув насінину і через місяць маєте квітку, яка милує око. Це – далеко не так. Рослини треба ще й проріджувати, розсаджувати, дбати за ними, як за малими дітьми. Благо, що працюємо всі – і дружина, і доньки. Фактично з цього й живемо. Ціни в мене невисокі – 15-20 гривень за будь-яку квітку. На могили найчастіше купують фіалки, вони не потребують серйозного догляду, довго і гарно цвітуть, витривалі і яскраві. Маю різних видів. Усі віддаю по 15 гривень. Декому ж більше до душі маргаритки, комусь – братки», – каже він «Карпатському об’єктиву».

Але є й такі, кому більше подобається, аби на могилах росли невисокі хвойні насадження. Обирають краяни переважно самшит, ялівець, кипарис. Маленькі саджанці стартують у ціні від 50 гривень. Трохи більші – 100-150, а середні – 200-250 гривень. Утім крихітні туї можуть коштувати і 200-400 гривень.

Квіти у вазу

Якщо до Всіх святих здебільшого закарпатці несуть на цвинтар хризантеми, то на Томину неділю – найчастіше нарциси або тюльпани. Торгують такими рослинами і в квіткових магазинах, і на ринках.

Пані Валентина – пенсіонерка з Хуста. Продає як зеленину з городу – зелену цибулю, редиску, щавель, так і букети нарцисів.

«Я немолода вже, здоров’я не маю. Ліки ж дорогі, а пенсія – копійчана. Мушу думати, як вижити, тож вирощую в городі все, що тільки можна. Він у мене невеликий, та я раціонально використовую площу: одне виберу, інше посаджу. Поруч із грядками ростуть у мене і квіти. Маю всякі, бо дуже їх люблю. Зараз – сезон нарцисів, тож продаю їх. За букетик прошу 40 гривень. Маю білі і жовті квіти. Тюльпани розпродала по 50. Їх купували не тільки, аби понести на кладовище, але й собі у вазу, для підняття настрою», – зізнається жінка.

Рідше на кладовище несуть гвоздики, жоржини чи троянди. Ціни на них різні, продають їх переважно у квіткових магазинах. Утім чим ближче до свят, тим вартість квітів вища. Ще хтось надає перевагу гілкам квітучих дерев. Як правило, їх виламують у власних садах.

Свічки, лампадки

Хоч із року в рік краян закликають не нести до могил штучні вінки, їх все одно як продають, так і купують. Є попит, значить є пропозиція. Коштують такі віночки від 300 гривень. Не можна сказати, що за ними ажіотаж, але все одно поодинокі краяни беруть по декілька. А от вінків із живих квітів знайти не вдалося.

Найдешевші свічки можна купити по 5 гривень. Вони продаються як у церквах, так і в магазинах, навіть прямо на цвинтарі. Проте більшість закарпатців купують лампадки. Вони довше горять і захищені від вітру та дощу. Простенькі продають від 25 гривень. Утім вони у пластмасових стаканчиках, які горять і плавляться. Набагато кращим варіантом є подібні у скляних колбах.

«Вартість лампадок від 35 гривень за найпростіші. Такі беруть цілими блоками, аби біля кожної могили запалити по декілька штук. Та й померлих родичів у декого дійсно багато. Є лампадки по 50-65 гривень. Вони горять довше, але так само невеликі за розмірами. Великі лампадки коштують 150-260 гривень. Вони можуть бути багаторазового використання, там треба тільки свічки замінити. Гранітні вази і лампадки стартують у ціні від 1200 гривень. Є й дорожчі – по 2500 і більше гривень. Тут усе залежить від бажань покупців і їхньої платоспроможності. Але варіантів багато – на всякий смак і гаманець», – каже продавчиня одного з магазинів ритуальних товарів пані Людмила.

Останнім часом досить великою популярністю користуються лампадки на сонячних батареях. Вони запалюються щоночі і живляться від сонячної панелі. Продають їх по 800-1000 гривень. А от цвинтарні світильники трохи дорожчі – в межах 1500-2200 гривень. Це – як міні-капличка для свічок та лампадок.

Загалом закарпатці – люди щедрі і аби пом’янути померлих родичів грошей не шкодують. Часто дехто навіть влаштовує перегони зі знайомими – могили чиїх близьких впорядковані краще. Хоча мертвих, скоріш за все, це вже зовсім не цікавить.

Марина АЛДОН